Анонс наукового дослідження професорки Ю.В. Харченко
04 лютого (четвер) 2021 року о 12:30 в аудиторії 202 навчального корпусу № 4 (7-поверховий, фізматівський) відбудеться засідання учасників Міждисциплінарного наукового центру прикладних досліджень. Під час засідання буде заслухана доповідь завідувачки кафедрою філософії, політології та міжнародних відносин професорки Ю.В. Харченко.
ТЕМА: ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ І ПРИКЛАДНИХ ЗНАНЬ У ПРОСТОРІ ІННОВАЦІЙ. ФОРМУВАННЯ ВІРТУУМА.
Глобальний світ стає все більш технологічним, зв’язаним, та взаємозалежним, в ньому постійно міняються стратегії, тактики, правила й вимоги до вибору професії, моделі освіти, філософії повсякденного життя, ідеології тощо. Тобто існує великий попит на виробництво нових ідей.
Інноваційний простір визначений в сучасному науковому дискурсі як відносно нова сфера буття соціуму, яка зв’язує в єдине ціле всі вже існуючі в ньому інші сфери – соціальну, економічну, наукову, технічну, освітню, культурну, управлінську, виробничу, сфери бізнесу, комунікації, а також духовну, інтелектуальну, віртуальну та інші. З іншого боку інноваційний простір породжує нову сферу – сферу інновацій.
Поняття «інноваційний простір» породжує дихотомічну полісемію – «поява нового» та «відсутність нового», «можливе» та «неможливе», «визначена перспектива» та «невизначена перспектива», «кількість знань» та «якість знань», «порядок застосування знань» та «знання як істина», а також поліверсію – «простір інновацій», «час для інновацій», «рух інноваційних процесів», «знання як форма життя», «міра застосування нових знань», «становлення нової ідеї», «походження нової ідеї», «перехід від старого до нового».
Інноваційний простір має складну структуру та конфігурацію, його просторово-часові межі невизначені через інтенсивну динаміку соціальних процесів. При цьому він представлений як деякий віртуум – багатоаспектне і багаторівневе утворення, що формує новий образ соціуму й, при цьому, генерує та комбінує нові знання.
Сфера інновацій, в свою чергу, формує сприятливі умов для дослідницької діяльності. Вона створює не лише конкретну індивідуальну модель суспільних відносин та визначає інтереси глобальних гравців в економічній, політичній, культурній та інших площинах, але й дозволяє кожному представнику цієї сфери включитися в інноваційну діяльність.
В широкому онтологічному сенсі слова ключовою метою інноваційної діяльності є інноваційне перетворення текучої та мінливої дійсності, повна модернізація цілісної архітектоніки повсякденного життя. У вузькому сенсі слова, утилітарно-споживацькому, інноваційна діяльність направлена на виробництво та продаж нових ідей, конкуренцію наукових програм та розробок.
В сучасному суспільстві затверджується принцип «ефекту нового», адже інноваційне середовище націлене на пошук нових ідей та рішень, на усунення конфлікту між старими та новими підходами в освіті, політиці, економіці, на вироблення нових ідеологем, образів мислення.
Знання та інновації стають фундаментальними домінантами сучасного життя в новій моделі суспільства, яке називають «інформаційним», «кіберкультурним», «техногенним», «віртуальним», «інноваційним».
Як наслідок кореляція інноваційних креацій та нових епістем є рушійною силою розвитку інноваційного простору. Проблема перетворення соціуму в віртуум культур, логік, менталітетів, образів мислення вирішується засобом оцінки ролі фундаментального та прикладного знання.
Онтологічний аналіз феномена фундаментального знання, що впливає на інноваційні процеси, направлений на виявлення об’єктивного статусу ідеальних об’єктів та теоретичних конструктів.
Онтологічний підхід сприяє моделюванню концептуальної схеми соціуму як віртууму, в структурі якого міститься вся сукупність площин, що й формують цей віртуум.
Соціум як віртуум, що творить інноваційний простір
Результат: Інновація – це чинник, що трансформує знання й цілий соціум
Ключові слова: Фундаментальне знання, прикладне знання, нове знання, інновації, інноваційний простір, соціальний віртуум.
