“Чорний” день календаря
У масовій свідомості глибоко вкоренився стереотип про те, що 1 квітня має бути весело. Надворі має стояти сонячна і тепла погода, всі люди повинні дотепно (але доброзичливо!) розігрувати один одного, а загальний настрій просто зобов’язаний бути радісним та щасливим. Так от, знайте, насправді усе не так. Нас обманювали всі ці роки.
В цей день, як і у будь-який день з тих, що дрейфують просторами календаря, теж може бути пасмурно, мороситиме підлуватий дощик, а настрій залишатиметься таким само поганим, яким він зазвичай є у студентів та викладачів в період підготовки до захисту курсових робіт. Саме так і сталося 1 квітня 2013 року. Можливо у цьому винний важкий-день-понеділок, на який припало Свято Сміху, а може цьогорічна весна, котра почергово прикидається то зимою то осінню, але факт залишається фактом: у Дня Дурня на нашому факультеті цьогоріч були всі шанси стати сумним днем календаря.
На наше щастя нічого подібного не трапилося. Завдячуємо цим ми сатиричному таланту викладача кафедри історії України О. В. Чорного та самокритичному почуттю гумору його колег. Олександр Васильович вже не вперше дивує нас своїми вміннями у царині живописного мистецтва, але цього разу виставка його робіт у жанрі шаржу, присвячена дотепному відображенню населення кафедри історії України стала рятівним колом, котре утримало на плаву веселу атмосферу Першого Квітня і допомогло уникнути масової смерті від нудьги студентів та викладачів факультету історії та права.
У серії карикатурних творів, представлених на публічний розгляд на честь Свята Сміху, Олександр Васильович спрямував вістря сатири на дотепне й іронічне зображення власних колег з кафедри історії України. Під шквал гумористичного вогню потрапили і лаборанти (Катерина Євгенівна Рева, Людмила Анатоліївна Воронова), і викладачі (Віктор Григорович Грінченко, Олег Леонідович Синенко, Наталя Миколаївна Токар, Світлана Володимирівна Проскурова, Констянтин Сергійович Мельничук, Валерій Карпович Кізюн, Олександр Анатолійович Житков), і члени деканату (Олена Іванівна Гребенюк, Наталія Іванівна Біденко, Інна Анатоліївна Вівсяна, Лариса Мартіївна Філоретова), і навіть проректор університету Ірина Анатолівна Козир. Не забув автор і про себе, подавши власний комічний автопортрет. Усі вони з допомогою польоту думки О. Чорного побували в різних образах, запозичених як зі світу популярної культури (Супермен, Пікова Дама, Кіт Матроскін), так і класичної літератури (барон Мюнхгаузен, Солоха, Шехеризада) та якихось вже зовсім архетипічних глибин колективного несвідомого (Феміда, Чаклун-астроном). Незважаючи на строкатість й різношереговість запропонованих художником личин, всі вони безумовно личили їх власникам, підкреслюючи пікантну індивідуальність останніх та бунтарський дух автора робіт. Свято було врятовано, посеред коридору постійно конденсувались величенькі групи зацікавлених перехожих, ускладнюючи рух «проїзною частиною» (невелика ціна за справжнє мистецтво), а багатий на таланти факультет історії і права в черговий раз довів що може сміятись не лише над іншими, а й над собою.
Манько Євгеній, студент 37-ї групи
