Іміджевий проект кафедри видавничої справи та редагування КДПУ ім. В. Винниченка «Старт-ап кафедри видавничої справи та редагування. Від мрії до дії!» – це корпоративне видання для абітурієнтів, викладачів та випускників. Так званий «університетський глянець» об’єднав позитивний, професійний та пізнавальний досвід як випускників кафедри, так і сучасних студентів, які успішно працюють у регіональних та всеукраїнських ЗМІ або змогли себе реалізувати поза здобутою спеціальністю. Глянсовий формат і стилістика додають особливої виразності професії редактора, видавця, журналіста.
Видання призначене для активного дозвілля та додаткової мотивації, обміну досвідом, розширення кругозору. Воно може стати платформою для профорієнтації, здобуття журналістського, редакторського та рекламного досвіду для студентів вишу.
Реальні історії, приклади успіху розповідають про особливості професії, розкривають усю специфіку і багатогранність навчання на спеціальності «Видавнича справа та редагування».
Над створенням видання працювали:
Тетяна Демчук, Андрій Мороз, Інна Демчук, Світлана Дубина, Ольга Макаревич, Ірина Майнич, Роман Пикалюк, Сергій Ткаченко, Ірина Круть, Наталя Фенько, Марія Корнілова, Сергій Цигульський.
Ірина Ткаченко (автор ідеї та головний редактор)
Олена Сидорова (дизайн, макет, верстка)
Дмитро Шульга (коректор)
Я давно вирішила, що хочу бути журналістом
Насправді, ще десь класу з дев’ятого в школі я вже вирішила, що хочу бути журналістом, працювати в медіа. Пробувала власні сили в телевізійних молодіжних проектах, у шкільних періодичних виданнях тощо. Коли прийшов час вступу до ВНЗ, подавала документи в декілька закладів, у тому числі в Кіровоградський педуніверситет. Оскільки спеціальності «Журналістика» у нас не було, вирішила іти на «Видавничу справу та редагування». Не шкодую про свій вибір анітрохи, дуже рада, що вчилася саме тут.
Детальніше...
Зрозуміла, що опинилася на своєму місці
На вибір університету в мене було рівно 30 хвилин, оскільки вдома інтернету досі немає, а в комп’ютерному залі мені вистачило коштів тільки на півгодини. Улюбленим предметом у школі була українська мова, до того ж, ще й вчилася в музичній школі, тому швидко вирішила, що майбутня спеціальність має бути або гуманітарною, або музичною. Обирала між професіями музичного теоретика, педагога і культуролога. Кіровоград був найближчим до мого рідного міста, тому поїхала сюди.
Тут я зрозуміла, що фотографую краще, ніж пишу
Не важливо, чому і як я зробила вибір. Зрештою, у нашому місті він був досить обмеженим. Головне, що про ці 5 років я точно ніколи в житті не пожалкую! У мене були класна група, класні викладачі, і навчилася я не лише верстати журнальчики, вставляти міцні слівця в серйозні матеріали та майстерно прогулювати, не отримуючи «енок».
Навчання допомогло мені зрозуміти, чого насправді я хочу в житті
На факультеті я отримала вищу освіту, знання, які мені допомогли в роботі. А вдячна я факультету та університету за знання, розуміння викладачів, та студентські роки. Навчання допомогло мені зрозуміти, чого насправді я хочу в житті, чим хочу займатися. Це допомогло мені, тому що зараз я з упевненістю можу сказати: “Я люблю свою роботу”.
Яким ти станеш
Факультет готує грамотну й всебічно розвинену людину. Насправді особистість формує сім’я, родина, школа, а от факультет дає можливості. Для мене цією можливістю стала президентська стипендія, завдяки якій я змогла подорожувати Україною і побачити багато цікавого, познайомитися з багатьма людьми. Вперше завдяки їй побувала на Форумі видавців у Львові, на Сорочинському ярмарку, на різних тренінгах.
Університет вчить виживати
Університет – гарний крок у самостійне життя. Він більшою мірою вчить виживати, ніж навчає конкретним дисциплінам. Університет, а зокрема наш факультет, дає зв’язки та знайомства. З більшістю людей, з якими я зараз працюю, ми перетинались на факультеті.
Виправляти помилки? Двома руками!
По-перше, я писала в школі круті твори, а у позашкільний час (так-так, у той щасливий час, коли вдома не було комп’ютера, і вільний час був присвячений друзям, юнацькому коханню та власним думкам наодинці з собою) писала багато віршів. По-друге, завдяки моїй класній керівничці, вчительці літератури, я щиро захоплювалася письменниками й таким чином хотіла стати ближче до цього паперово-фантазійного світу. По-третє, я патологічний перфекціоніст. Виправляти помилки? Двома руками!
У рік мого вступу відкрилася кафедра видавничої справи та редагування
Мій вибір був не випадковий, скажу одразу. У підлітковому віці я почала писати вірші й розповіді, вчителька української мови в школі неодноразово говорила, що мені треба розвиватись в гуманітарному напрямку, бо математик з мене ніякий (це вже говорила інший вчитель), тим паче, я й сама це бачила. Тому класі в десятому, коли всі вирішують свою подальшу долю, тобто куди вступати і чим займатись – вирішила йти в журналістику. Якраз у 2004 році, у рік мого вступу, з’явилася спеціальність «Видавнича справа та редагування» – я не вагалась.
Журналістика була моєю мрією ще з дитинства...
Ні, немає у моїй сім’ї жодного медійника чи людини, хоч якось дотичної до цього фаху. Цей вибір дався мені легко, бо його зробила лінь, я боявся забруднити рученята.
Навчання на нашій спеціальності цікаве й водночас легке
Той, хто каже, що йомуважко, або кривить душею, або ледачкуватий, або просто вибрав не ту професію. Щоб було легко, треба ставити перед собою найвищі цілі, робити усе, щоб бути найкращим.
