Ми вчилися-вчилися – і нарешті навчилися! Враження студентів-філологів від педагогічної практики
«Перші кроки до педагогічної майстерності» – саме так говорять про дебютний педагогічний досвід. Мабуть, для нас, Вчителів-2015, це був справжній марафон, але філологи – народ витривалий, наполегливий, цілеспрямований, талановитий і, звісно, розумний.
Так, документи здали, конференцію провели, гарні оцінки отримали, чого ж не вистачає? Правильно, вражень про ці незабутні шість тижнів!
Найкращі педагогічні колективи кіровоградських шкіл протягом місяця стали нашими сім’ями, учителі-наставники – турботливими й вимогливими батьками, учні – дітьми, активними, непосидючими, всезнаючими, уважними, веселими, плаксивими – різними-різними. Приємно приходити в чужий дім із непорожніми руками: наш багаж – знання із методик, психології, педагогіки і власний життєвий досвід. Не варто однозначно сприймати славнозвісну фразу: «Забудьте усе, що ви вчили у школі/університеті…» – ні, без фактичних знань застосувати теорію на практиці не вийде. У цьому ми переконалися і достойно представили напрацювання на підсумковій конференції, висвітливши конкретні проблемні методичні питання через призму набутого досвіду. Новоспечені вчителі презентували втілення науки в життя: методи, прийоми, види робіт, соціокультурні лінії – все на реальних уроках, де все по-справжньому – і вчителі, й учні.
Надзвичайно цікавим блоком практики була психолого-педагогічна робота з дітьми. Дійсно, кожен учень – маленька особистість, яку ми повинні розуміти, слухати і чути, підтримувати, коли це треба (такі випадки бували часто). І ніби все й добре, просто, але коли таких індивідуально-неповторних у класі тридцять, то голова йде обертом, але це лише перші тижні. Позакласна робота відкриває неабиякий творчий потенціал, як учнів, так і вчителів: раптом усі ми починаємо співати, танцювати, віршувати, готуватися до змагань, малювати плакати, емблеми, листівки і т.п. Для філологів кінець лютого – початок березня, мабуть, «золотий час», адже, крім Дня Святого Валентина, 8-Березня, ми святкуємо День рідної мови та Шевченківські дні – сумувати немає коли, власне, як і відпочивати від свята до свята…
Педагогічна практика – етап внутрішнього переродження, оновлення, усвідомлення того, а чи варто йти далі, чи правильний вибір я зробив/зробила чотири року тому, чи хороший із мене буде вчитель, чи подобається мені працювати з дітьми? Відповісти на всі ці питання, не скуштувавши на зуб граніт науки очима вчителя, не можливо. Так, багато хто помилявся, говорячи, що ніколи не буде працювати вчителем, адже після роботи з дітьми зрозумів, що це не так страшно, як здається, це ще страшніше, але водночас приємно, а страх проходить – ми завжди боїмося робити щось уперше…
На жаль, третьокурсники не були присутні на звітній конференції, хоча для них вона, мабуть, не менш важлива, ніж для нас… Тож ділимося враженнями на сайті і щиро бажаємо впевнених кроків до педагогічної майстерності. Представляємо Вашій увазі «Поетичні враження, або Як Римма заримувала»:
Перший крок до професії
Практика у школі відійшла в минуле…
Екзамени і заліки на носі, як завжди.
Радію, що учителем я гарним вперше була:
Шкільні дзвінки, уроки і учні лиш на «Ви».
ПИсалися конспекти на всі-усі уроки
Й заходи щотижня, конкурси, змагання…
Кажуть, що найважче – зробити перші кроки.
Розум – зі знаннями, в очах горить бажання.
Очі моїх учнів – щирі та дитячі.
Кожен – особливий! Мої п’ятиклашки!
Дні минули швидко – зараз навіть плачу
Ох, хоч було часом кисло так і важко.
Практика підносить, розриває крила!
«Риммо Гагіківно! Я все вивчив!» - я щаслива!
Од приємних спогадів серце, мов співає,
Фонетика, лексикологія – нічого страшного немає!
Енергія зашкалює, емоції вирують!..
Словами не сказати, як я за цим сумую!
І хочеться подякувати кожному зі школи:
Її я не забуду ніколи, ні, ніколи!
І наостанок від творців «Ти ж вожатий!» презентуємо типовий образ вчителя-початківця «Ти ж учитель!»
Тижучитель – «не просто професія – це покликання», або виробнича педагогічна практика на четвертому курсі.
Тижучитель – «готується до хорошого уроку все життя», а якщо точніше, то весь день, ніч, ранок, перед уроком і навіть під час уроку є відчуття, що Тижучитель не зовсім готовий!
Тижучитель – «той, хто любить те, чому вчить і тих, кого вчить» - саме тому, Тижучитель, наприклад, 6-го класу полюбив історичну трилогію Рутківського на вісімсот сторінок та усю «надзвичайно» цікаву інформацію з теми «Числівник».
Тижучитель –людина, яка працює 7 днів на тиждень, 24 години на добу, перерва – для дітей, сон – для слабаків.
Тижучитель – те відчуття, коли не можеш проспати урок, бо ти ж учитель!
Тижучитель – те відчуття, коли не можеш проспати урок, бо ти ж не лягав спати!
Тижучитель – те відчуття, коли діти знають більше, ніж Тижучитель.
Тижучитель – твоя «Методична скарбничка» на скільки не готова, що папір для неї росте ще десь у лісі.
Тижучитель – на вІки і навікИ знатиме матеріал, який викладав у школі.
Тижучитель – це 10500 підписів щодня.
Тижучитель – напише списки учнів на місяць вперед, на семестр вперед і навіть на наступний навчальний рік.
Тижучитель – це не просто Ань, Оль, Даш – це Ганно Анатоліївно, Ольго Павлівно, Дарино Сергіївно – «чарівний кличний відмінок».
Тижучитель – знає, що правильний наголос – гарна ознАка Тижучителя, тому він приходить у вишИванці в магазИн і каже: «ОдинАдцять йогУртів із чорнОсливом, будь ласка!» – ось вам!
Тижучитель – скажи джинсам: «Ні!».
Тижучитель – заплети волосся!
Тижучитель – давайте без «давайте».
Тижучитель – пишається, коли йому кажуть: «Ти ж учитель!»
Ганна Анатоліївна Дудник,
майбутній учитель, теперішня студентка 42-ї групи