У Кіровоградському державному педагогічному університеті відбулася зустріч студентів і викладачів з популярним українським автором детективів Владиславом Івченком.

Владислав Івченко (автор бестселерів про найкращого сищика імперії Івана Карповича Підіпригору) разом з Олександром Стукалом (редактором видавництва «Темпора») презентували дві нові книжки з серії про талановитого сищика, а також розповіли історію появи епічного літературного персонажа, про вихід з парадигми жертви в українському мистецтві, про літературних героїв, які викликають посмішку і оптимізм у читача.

«Нас одразу попросили не вживати ненормативної лексики. Ми зрозуміли, що потрапили в дійсно поважний університет», – іронічно розпочав знайомство зі студентами і викладачами КДПУ ім. В. Винниченка автор серії детективів про «Найкращого сищика імперії» Владислав Івченко.

Автор зумів створити не лише захоплюючу серію романів, які вже стали бестселерами, а й створити доброзичливу атмосферу дружнього й безпосереднього спілкування. В ході інтерактивного діалогу, письменник та редактор відповіли на безліч питань про історію створення серії книг, умови формування характеру талановитого українського сищика Івана Карповича Підіпригори, ставлення до творчості, критики і різноманітного «допінгу для фантазії», пошук себе у захопленнях, висловили свої враження один від одного і поділились декількома цікавими історіями з життя.

Владислав Івченко – оригінальний письменник і надзвичайно харизматична особистість. За 15 років успішної журналістської і редакторської діяльності, вдосталь надивившись на «чучундр, які щось пишуть»  він покинув роботу і, отримавши літературну стипендію, повністю зосередився на творчості. Чашка кави і ноутбук – супутники автора з ранку до вечора  впродовж цілого року. Щоправда, кожної весни над пригодами Івана Карповича доводиться робити перерву: легка рука автора  робить його «ближчим до людей і землі» (займається традиційним українським спортом: працює на городі). До речі, це і стало поштовхом до становлення В. Івченка на шлях письменництва: «ну не міг же я знайомлячись з дівчатами говорити, що не музикант/спортсмент, а розсаду гарно висаджую!». До власної творчості, письменник також ставиться з притаманним йому скептичним реалізмом: «Поетом бути надзвичайно важко. Треба сидіти, посмоктуючи гусяче перо і чекати поки янгол зійде, цокне в тім’ячко і народиться геніальна рима. З прозою усе простіше – це цілеспрямована й наполеглива праця, де ти є редактор і персонаж».

Що ж до стосунків з Іваном Карповичем Підіпригорою, то тут Владислав Івченко теж відзначився оригінальністю: «Я б з радістю з ним поспілкувався і випив. Хоча як він мені інколи набридає! Це як термін в тюрмі відсидіти: я його поважаю, але б очі мої його, десь з рік, не бачили.»

А ще прозаїк в захваті від природи Кіровоградщини: «Я вперше на степовій Україні. Тут так неймовірно гарно! Ось нещодавно були у Піщаному Броді. Ви тільки вслухайтесь як звучить! Ось скаже мені хтось: «Я був з презентацією у Франику». А я йому «Синок! Та що там твій Франик! Ось я був у Піщаному Броді. Тут Махно весілля гуляв!»»

Наприкінці презентації, Олександр Стукало, як представник видавництва «Темпора» подарував бібліотеці університету повним комплект романів  про пригоди українського сищика, а також серію книг про мілітарну Україну.

Зустріч з такими людьми надихає. Вони викликають справжнє зацікавлення, посмішку і віру в те, що українська література може бути й такою – веселою, життєлюбною, іронічною.

Катерина Білоконь, студентка 5-го курсу
факультету філології та журналістики