На питання, як Ви увійшли в літературу, вона відповіла: «…Я не увійшла. Туди увійти неможливо. Література увійшла і залишилась у мені, як хвиля, як хвороба… Хвороба «висловитися» –  ось що має бути в середині того, хто стає на шлях слова… Я просто пишу для людей, бо не можу не говорити!..». 

Ірен Роздобудько – сучасна письменниця, журналістка, кіносценарист. Не буду писати, що пані Ірен – автор понад двадцяти книг для дорослих і дітей, лауреат багатьох конкурсів і премій, зокрема «Коронації слова», Міжнародного конкурсу дитячої літератури «Портал», а у 2012 році нагороджена відзнакою «Золотий письменник України». Крім усього вище «ненаписаного», вона людина з твердим, загартованим характером і виразним словом на літературній мапі сучасної літератури. Так, її творчість – різна, багатогранна, вільна в жанрах, стилях, але не «жіноча», ні; як говорить пані Ірен, «література поділяється на цікаву/нецікаву, але не на чоловічу/жіночу» – це лише примітивний стереотип. Варто ширше пізнавати автора, не зважати лише на стать… Література – жіночого роду, слово – середнього, час – чоловічого, але воєдино – це сила, що наповнює духовне життя людства…

Минулого тижня у стінах нашого університету відбулася зустріч з Ірен Роздобудько. Як говорив професор Григорій Клочек, кожна така зустріч з письменником – особлива: надважливо вести діалог.

Дійсно, для когось – перше знайомство, для інших – тепла довгоочікувана розмова, адже це таке щастя почути живе слово того, чиї твори читаєш для душі.

Студентам презентувалися книги «Ліцей слухняних дружин», «Гра в пацьорки», «Дві хвилини правди», «Перейти темряву» та «Зроби це ніжно…». Остання збірка новел по-особливому припала до душі… Із анотації до книги: «Що можна зробити «ніжно»? Аж ніяк те, про що ви подумали у першу чергу, беручи до рук цю книгу! Ніжно дорослий світ карає дітей. Ніжно і непередбачувано ми заганяємо свого ближнього у глухий кут. Ніжно вбиваємо те, що могло б стати сенсом життя. І так само лагідно прощаємося з мрією, коли вона майорить на горизонті.

Але є й інші люди… Кожен обирає для себе: стояти на місці чи йти; думати, як усі, чи зробити власний вибір; служити високій меті – чи заснути у небутті, так нічого і не зробивши…»

Письменниця відверта з нами, зі своїми читачами, а ще із тими, хто починає писати: «Якщо запитують, варто писати чи ні? – Ні, не треба. Письменство – це важкий шлях, де поруч зазвичай самотність. Треба знати, для чого ти хочеш стати письменником – гроші чи самовираження?»

Але не варто боятися починати, коли починати нема з чого. Будь-який крок – завжди крок уперед.

Не народилася пані Ірен із двадцятьма успішними книгами в руках. Ні, життя – учитель. Життя – клубочок, що намотує ниточки досвіду, так, різного – привітного і не дуже, щасливого і гіркого. Перед тим, як твердо стати на  письменницьку стежину, Ірен Роздобудько спробувала себе як конферансьє (або шпрехшталмейстер), побувала у сфері кулінарії як кухар та офіціант, працювала відеоінженером і навіть знайшлось їй місце на металургійному заводі. «Екзотично», чи не так?

«Звідки взялися ці книжки, я й не знаю, –  жартома сказала письменниця. – Багато книжок, бо я не можу не говорити». На думку пані Ірен, чим більше ти робиш, тим більше встигаєш. Ти взяв одну висоту,  потім береш планку вище на один сантиметр і досягаєш-таки бажаного. Я зможу – я зроблю!

Письменник не має право писати про те, що він не знає чи не бачив, – Ірен Роздобудько знає про що і для кого пише.  Така, як є, справжня…

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
•