ХОЛЯВЕНКО ПРОКІП ГРИГОРОВИЧ (1907-1991)

Упродовж усіх років свого існування фізико-математичний факультет був багатий на яскраві постаті серед викладачів, співробітників і випускників. І одна з таких постатей – старший викладач, завідувач кафедрою фізики протягом 1934-1952 років (з перервою на Другу світову війну), декан фізмату з 1951 по 1962 рік – Прокіп Григорович Холявенко.

Уродженець м. Брусилів Київської губернії Прокіп Холявенко після закінчення спочатку однокласної церковно-приходської школи, а згодом 4-класної вищої початкової школи й 3-річної соціально-економічної школи, у 1921 році став студентом фізико-математичного факультету Київського інституту народної освіти. Після закінчення інституту він був призначений на роботу в Ніжинський інститут соціального виховання, де з 1928 до 1934 року читав курси фізики, методики фізики, причому протягом останнього року виконував обов’язки керівника кафедри фізики.

А з 1934 року розпочалася трудова діяльність Прокопа Григоровича Холявенка в Кіровоградському учительському (пізніше, педагогічному) інституті, куди він був призначений тодішнім Міністерством освіти на посаду завідувача кафедри фізики й старшим викладачем фізики та методики навчання фізики.

Студенти-фізики 1-го курсу, 1935 рік. Прокіп Холявенко – четвертий зліва у третьому ряду.

На початку роботи в нашому інституті у Прокопа Холявенка склалися тісні ділові й дружні стосунки з деканом факультету Петром Йосиповичем Вомачком та викладачами й співробітниками кафедри фізики. У своєму щоденнику він писав: «Колектив кафедри складався всього лише з 4 осіб. Лабораторія одна. Інститут став педагогічним лише перший рік. Довелось зусилля свої направити на розвиток лабораторій, фізичного устаткування аудиторії та фізичного кабінету. Молоді фізики (я, Романовський Павло Феоктистович і лаборант Мінін Олександр Іванович) дуже часто лишались в інституті допізна до 23 або 24 години. В результаті було утворено три лабораторії, кабінет методики фізики. Установлений кабінет для готування дослідів і аудиторія» (тут і далі в тексті – цитати з автобіографії Прокопа Холявенка). Три утворені лабораторії, про які згадує Петро Григорович, – це лабораторії теплоти, електрики й радіо.

У кабінеті лекційного демонстрування, 1939 рік. Прокіп Холявенко – крайній справа.

Прокіп Холявенко вперше в інституті запровадив іспити з фізики за картковою системою. У грудні 1937 року в учительському інституті відбувся пленум кафедр з приводу обговорення постанови РНК УРСР від 11 жовтня 1937 року про запровадження штатних посад і посадових окладів для професорсько-викладацького складу та про підвищення стипендій студентам. П.Г. Холявенко як завідувач кафедри фізики в контексті рішень постанови організовував введення до програм навчальних дисциплін поглиблених відомостей для майбутніх вчителів фізики, виконував планування додаткових консультацій для студентів (з диференціацією останніх за рівнем навчальної діяльності) та організовував науково-дослідну роботу кафедри за обраною тематикою.

Кафедра фізики, 1939 рік. Сидять (зліва направо): П.Й.Вомачко, П.Ф.Романовський, О.І.Мінін, П.Г.Холявенко.

У червні 1941 року, після початку війни, Прокіп Холявенко за дорученням керівництва організовував евакуацію матеріальних цінностей та документації інституту. Він покинув Кіровоград за декілька днів до вторгнення німецьких військ. З жовтня 1941 року був призваний до лав Радянської армії. Спочатку служив у саперній бригаді неподалік Сталінграда, згодом – у артилерійському батальйоні поблизу м. Куп’янська, був резервістом Сталінградського та Білоруського фронтів. Пройшов війну дорогами України, Білорусі, Румунії, Німеччини. Був учасником зустрічі з військами США на річці Ельба. Отримав державні нагороди: Орден Червоної Зірки, Орден Червоного прапора, медалі «За оборону Сталінграда», «За звільнення Берліна» та інші.

Після демобілізації у званні капітана Прокіп Холявенко повернувся до інституту й відразу був призначений на посаду завідувача кафедрою фізики. Крім того, йому випало протягом року виконувати обов’язки завідувача навчальною частиною інституту. За спогадами Прокопа Григоровича, «…умови роботи були дуже важкими. Все було зруйноване. Не було на чому сидіти, не було чим писати, не було навчальних планів, не вистачало викладачів. Не було ніяких фізичних приладів. Розбиті фізичні лабораторії. Приміщення не опалювались». Тодішньому завідувачу кафедрою фізики треба було наполегливо та багато працювати, аби відновити матеріальну й навчальну базу кафедри. І Холявенко не сидів на місці. У його робочому графіку – неодноразові поїздки до Києва на заводи, що могли виготовляти прилади й інструменти для лабораторій і майстерень; відновлення устаткування своїми руками; складання планів і робочих програм; підготовка матеріалів для лекцій та практичних і лабораторних занять. Результати не змусили довго чекати. Протягом декількох років вдалось організувати роботу кафедри фізики і шести лабораторій.

Належній організації навчально-виховного процесу післявоєнного періоду перешкоджав брак навчально-матеріальної бази, лабораторій та кабінетів, а також нестача кваліфікованих працівників. Через відсутність достатньої кількості приладів тодішні студенти не працювали у фізичних лабораторіях протягом семестру, а виконували фізичний практикум лише наприкінці семестру, причому робили це «бригадним» методом. Відсутність кваліфікованих кадрів призводила до того, що більшість викладачів були «універсалами», тобто читали різноманітні курси.

З колегами на святі 1 травня 1955 року. Зліва направо: Ю.П. Пігарєв, Н.Я. Прайсман, завідувач кафедрою педагогіки, Л.О. Волков, Н.Д. Волкова, Н.К. Малая, Л. Волошин (на задньому плані), Т.Н. Міллер, П.Г. Холявенко.

Тим не менше, вже 1950 року матеріальна база кафедри фізики перевищила довоєнний рівень. На цей час працювали такі кабінети й лабораторії: кабінет методики викладання фізики, механіко-теплова лабораторія, електрично-оптична лабораторія, кабінет лекційного демонстрування, майстерня фізичних приладів, лабораторія електрорадіотехніки. Ці кабінети й лабораторії забезпечували майже всі демонстрації і лабораторні роботи, що вимагалися програмою. Варто зауважити, що весь післявоєнний період характеризувався надзвичайно високими темпами технічного прогресу, інтенсивним розвитком наук, особливо тих, що базувалися на досягненнях фізики й математики. Фізика напівпровідників, електроніка, фізика твердого тіла, фізика атомного ядра, фізика елементарних часток стали лідерами тогочасної науки. Тому у післявоєнний період програми з фізичних дисциплін весь час змінювалися та розширювалися, що тягло за собою систематичне поновлення матеріальної бази кафедр факультету. Над цими завданнями наполегливо працювала кафедра та її завідувач Прокіп Холявенко.

1951 року Прокопа Григоровича Холявенка було призначено деканом фізико-математичного факультету. За час перебування на цій посаді основну увагу він приділяв комплектуванню факультету кваліфікованими кадрами, максимально використовуючи можливості поповнення викладацького складу кафедр за рахунок здібних випускників фізмату.

На першотравневій демонстрації, 1956 рік. П. Холявенко – другий зліва.

У 1956-1957 навчальному році «бригадний» метод виконання студентами лабораторних робіт з дисциплін фізичного циклу нарешті змінився на «парний», а потім і на індивідуальний (слід зазначити, наш інститут зробив це одним із перших серед українських периферійних педагогічних вишів того часу).

Прокіп Григорович Холявенко, 1964 рік.

При всій небезпечності й складності тодішньої політичної, соціальної та економічної ситуації особистість Петра Григоровича Холявенка є, поза всякими сумнівами, визначною у процесі становлення та розвитку не лише фізико-математичного факультету, а й тодішнього педагогічного інституту в цілому. Як людина освічена, працьовита, цілеспрямована, громадсько-активна й відповідальна він зробив значний внесок у розвиток матеріально-технічної бази і навчально-методичного забезпечення спеціальності «Фізика», структуризації та кадрового забезпечення фізико-математичного факультету.

Доктор історичних наук, декан фізико-математичного факультету,
професор Ренат Ріжняк