“Vivo Talento!”

Такий собі Леонардо да Вінчі на сторінках особистого щоденника стверджував, що все, що ми бачимо навколо нас колись існувало у свідомості художника. Іншими словами, усе розпочинається з ідеї. З кількох слів, котрі виникають із порожнечі й повністю захоплюють розум людини.

В нашому випадку все розпочалось зі слів «творчість», «прихований» і «цікаво», що одного погожого осіннього вечора склались в організаторів у фразу «Цікаво, а який вигляд має прихована творчість студентів та викладачів нашого факультету?». І тут понеслось.

Думка про організацію виставки аматорських (і не дуже) робіт теж сформувалась майже одразу. Складніше було з назвою – перш ніж прийти до лаконічного й витонченого “Vivo Talento!” довелось перебрати тонни монструозних мовних зворотів, котрі більше нагадували назви дисертацій з культурології або ультраправих політичних партій якої-небудь Аргентини.

Втім, повторимо, ця нетривала, проте насичена сутичка закінчилась перемогою доброго смаку і італійського еквіваленту фрази «Хай живуть таланти!».

З ініціативністю учасників теж проблем не виникло – варто було новині про майбутню культурну подію розлетітись коридорами факультету історії і права, як на кафедру філософії та політології потягнулись незліченні каравани зі студентів, викладачів(!) і навіть завідувачів кафедрами, котрі приносили численні скарби – скарби власного творчого генія.

Більше того, пропозиція витворів мистецтва була настільки значною, що організаторам навіть довелось організувати своєрідний конкурс – досить суворий, щоб статистично значна кількість конкурсантів (в тому числі й автор цих рядків) його не пройшла. Врешті-решт було відібрано майже 50 фотографій, трохи більше 20 картин та одну скульптуру, яким судилось розповісти всьому прогресивному людству про багатство внутрішнього світу факультету історії та права.

А от на наступному етапі проблеми таки виникли – прозаїчно не вистачало рамок, щоб розмістити усі зібрані шедеври на суд публіки. Тут в нашій історії з’являються кілька студентів спеціальності політологія, які під демократичним керівництвом організаторів стали до подолання цієї банальної але серйозної перешкоди. Залишивши позаду кілька десятків метрів використаного сукна, кілька вечорів, проведених в університеті та кілька прибитих молотком пальців, наші герої оминули й цю перепону.

Відкриттю виставки передувала ще низка дрібних приготувань, але ми не втомлюватимемо читача їх описанням, адже історія їх не запам’ятає. Натомість історія точно запам’ятає як проходило відкриття першої (але, чомусь здається, не останньої) виставки творчих робіт митців факультету історії та права “Vivo Talento!”. На дворі стояв пасмурний кінець листопада і десь за дужками вже відчувався спільний множник зими, якому ось-ось судилось видозмінити загальний вигляд складного і досі не розв’язаного рівняння, котрим і є наш світ. В одному з коридорів старого корпусу КДПУ попід стінами метушились студенти, котрі розвішували на стінах останні роботи, приклеювали папірці з назвами творів та досить сильно нервували.

Відповідно до початкового плану, офіційне відкриття мало розпочатись о пів на першу, але організатори під натиском масового інтересу до проекту змушені були розпочати процедуру відкриття раніше запланованого і зняти будь-які кордони перед спраглими до мистецтва студентами та викладачами.

А спрагу відчувати було до чого.

Зі стін розквітали світлини найрізноманітнішого стилістичного та тематичного забарвлення. Безсумнівну першість серед них завоювали пейзажні та макро роботи. Серед них зустрічались як варіації на традиційні сюжети («Етюд в багрових тонах» К.Крамаренко, «Колоски» Д. Татарченко) так і новаторські, навіть дещо авангардні мотиви («Родина» О.Бабак, «Плинність часу» Є. Алєксєєнко).

Макрофотографія заявила про себе як на мові традиційної для цього жанру флористики («Кульбабка» Є. Рєзнікова, «Грона» А. Адаменко) так і з допомогою різнобарвної палітри інсектологічних варіацій («Маскування», «Природний відбір» Ю.Андрієнко). Незважаючи на те, що робіт у жанрі портрету було запропоновано на суспільний розгляд всього три (якщо не враховувати портрет одного вкрай харизматичного кота – «Котяра» Д. Татарченко), усі вони являють собою зразок яскравого уречевлення людських емоцій – щирості («Щирість» О. Житков), краси («Чиста краса» К. Крамаренко) та турботи («Матуся» К. Пацюк).

Зустрічались серед творів і концептуальністичні тенденції («Тепло» Д. Татарченко, «Самотність» А .Адаменко), які майстерно доповнили візуальну палітру експозиції. Окреме місце серед світлин займають представники жанру сюжетної фотографії, котрі завдяки легкості подачі, і важливості висвітлених тем додали виставці людяності й простоти («…І лише кохання в цьому світі» та «Дружба» К. Крамаренко, «Україна-Європа» О. Бабак, «Чудо» О. Житков, «Соло №2» О. Житков).

Стенди, присвячені живописним пошукам учасників вражають свободою польоту авторської думки та різноманітністю представлених стилів – тут і майстерно виконані портрети історичних діячів, котрі вийшли з-під пензлика О. В. Чорного; і невагомий присмак японського традиційного живопису, плавно нанесений на тканину і дерево дбайливою рукою Ю. В. Харченко; і численні живі, дихаючі й сонячні примітивістські полотна, котрі подарувала відвідувачам К. Богоявленська; і важка, але глибока хода абстракціоністського експрессіонізму, яку презентують роботи Я. Кожушка…

Втім, митцям нашого факультету тісно на двохвимірному просторі картини і вони прагнуть вирватись у просторіший світ. Так витвори К. Шевченко у техніці квілінг синтезують постмодерністські експерименти над формою з притаманними наївному живопису спробами впливати на свідомість глядача з допомогою колористики.

Але титул відкриття проекту безсумнівно належить О. Л. Синенку та його скульптурі «Геній». Твір вражає своєю цілісністю й змістовною глибиною. Автору вдалось поєднати мотиви церковної скульптури з модерністським поривом до нових висот, втілити віковічне прагнення людини до нових звершень і, водночас, розуміння того, що занадто багато доводиться залишати позаду. Мрія та реальність. Віра і розчарування. Геній і посередність…

Як бачите, твори учасників виставки здатні не лише здивувати глибиною та незвіданністю широкої душі істориків, а й змусити замислитись про головне, про вічне. Саме за це і хотілося б подякувати організаторам виставки та усім її учасникам.

Виставка проходить під патронатом декана факультету історії та права доцента Л. М.Філоретової.

Виставка фоторобіт триватиме до 17 грудня 2012 року. Організатори запрошують усіх бажаючих взяти участь у наступній виставці художніх робіт.

Манько Євгеній, студент 37-ї групи факультету історії та права