УКРАЇНСЬКА – НАЙРІДНІША МОВА

21 лютого 2017 року, у Міжнародний день рідної мови, студенти й викладачі факультету філології та журналістики з ініціативи завідувача кафедри української мови переглянули відеозапис виступу 13–14 грудня 2016 року директора Інституту української мови Національної академії наук України, доктора філологічних наук, професора Павла Юхимовича Гриценка на засіданні Конституційного Суду України з розгляду справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) закону України «Про засади державної мовної політики». Цей ганебний закон (так званий Ківалова–Колісниченка) було ухвалено у Верховній Раді в липні 2012 року з грубими порушеннями процедури та регламенту. 23 лютого 2014 року депутати Верховної Ради проголосували за скасування цього закону, проте тодішній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов так і не поставив під ним свій підпис. Тому цей закон нині чинний. На жаль, він ставить під загрозу не тільки нашу національну ідентичність, а й державну безпеку.

Дуже приємно, що така високопрофесійна особистість, глибокий знавець діалектології, історії, сучасного стану української мови, поборник рідного слова – Павло Юхимович Гриценко (який, до речі, був гостем нашого університету у 2012 році) – став зіркою інтернету завдяки тому, що як подарунок нам на Різдво його виступ потрапив до всесвітньої мережі 7 січня 2017 року й набув особливої популярності. Хтось зі свідомих українців навіть запропонував цю промову розділити на частини й показувати на всіх телеканалах замість рекламних пауз.

Про цей зрадницький закон, – по суті, троянський кінь держави, яка воює проти нас, – Павло Юхимович Гриценко попереджував: «Якщо у Верховній Раді буде ухвалено закон Ківалова–Колісниченка, то це означатиме, що ми будуємо не незалежну державу, а малоросійський паханат при кремлівському каганаті». Ці слова ніби підтвердили через кілька днів після ухвалення закону, коли в Москві двом його авторам вручили медалі Пушкіна.

Негативні наслідки дії цього закону спостерігають на вулицях наших міст, наприклад Києва, навіть іноземці. Викладач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дослідник традиційної української культури, японець Хіросі Катаока розповідає: «На жаль, у Києві багато українців говорять російською. Але коли на вулиці я починаю говорити українською, українці одразу переходять на українську». Оприлюднено дані ЦРУ про те, що в 1952 році 80 відсотків киян говорили україн­ською.

Професор Павло Юхимович Гриценко в промові перед конституційними суддями, серед іншого, сказав: «У нашому інституті існує одна така невеличка праця, як атлас української мови. Це праця, у якій зібрано інформацію з 2459 населених пунктів… це скільки експедицій, 2500 експедицій було в населені пункти по всій території України та за її межами, там, де живуть українці. І ми можемо оцінювати стан функціонування української мови… як… «від Сяну до Дону», від Полісся до Криму… тобто це все покладено на карти. І цих карт у нас всього-на-всього 1200. Отакою інформацією ми володіємо».

Усім притомним українцям (маю на увазі: усім громадянам України, незалежно від національності, віросповідання й мови, якою вони спілкуються) варто не лише кілька разів вдумливо прослухати цей виступ, а й звернути увагу на різноманітні інтерв’ю Павла Юхимовича, уважно їх перечитати.

В одному з них шанований професор розповідає про поїздку в складі групи інтелігенції до Януковича у Форос, коли Павло Юхимович показав першу в Європі мовну карту поширення української мови 1871 року, де Азовське море – це внутріукраїнське море. На тій карті було показано, що Воронежчина, Кубань, Курщина, Берестейщина були україномовними. Українці були і є в Східній Словаччині, Румунії, Буковині… Сучава – один із центрів української книжності (вона зараз у Румунії).

Варто скасувати антиукраїнський закон Ківалова–Колісниченка, бо він тільки посилив русифікацію.

Нині до Верховної Ради подано три мовних закони, їх усі необхідно зважено проаналізувати і з кожного взяти найкраще. Мовні питання набагато складніші від політичних та економічних, вони ніколи не будуть простими на наших теренах. Ми не можемо жити далі тільки гаслами «Ганьба!» і «Слава!», вишиванкою та співом гімну, епітетами «калинова», «барвінкова» щодо української мови.

За словами нашого пророка І. Я. Франка, не можна любити мову, «як хліб і кусень сала», як «добре пиво», як «дім, воли, корови», «нею треба жити, її відвічнеє страждання» повинно боліти всім. Урешті-решт Небесна Сотня поклала голови за те, щоб не топтали нашу гідність, наш цивілізаційний поступ, нашу мову.

У розвиненій самостійній державі мусять бути юридично-законодавчі, фінансово-економічні важелі для захисту української мови, її функціювання, розвитку й процвітання в усіх сферах. Повинна скластися нова ідеологія україноцентричності, де головна функція мови – не комунікативна, а націєтвірна.

Завідувач кафедри української мови,
професор С. Л. Ковтюх

Інформацію надано факультетом філології та журналістики