"Університет зробив мене тим, ким я є!" - зізнання декана факультету філології та журналістики

Усім привіт! Нещодавно, Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка відсвяткував своє 95-річчя.
А зараз, журналісти «Університетського меридіану» підготували для вас святкові несподіванки та зізнання від деканів факультетів. Сьогодні, ви маєте можливість прочитати історію декана факультету філології та журналістики, доцента кафедри української мови, кандидата філологічних наук — Людмили Петрівни Кричун!

Наша журналістка поспілкувалася і ось що дізналася...

- Доброго дня, Людмило Петрівно! Ви закінчили наш педагогічний заклад. Розкажіть, які Топ-5 речей дав вам університет протягом навчання?

- По-перше, наш університет дав мені знання та навчив системно мислити. По - друге, дав впевненість у собі та навчив працювати у колективі, нині мені комфортно працювати у будь-якому колективі. Також тут я навчилася не падати у відчай. І зрештою, університет зробив мене тим, ким я є, адже тут я вчилася, захищала дисертацію, працювала викладачем, а нині – деканом.

- Куди ви їздили під час навчання в університеті?

- У нас була дуже дружня група. Ми об’їздили, починаючи з першого курсу, пів – України. Відразу все і не згадається, але я пам’ятаю, як в кінці першого курсу, ми всією групою поїхали у Тернопільську область на весілля до нашої одногрупниці. У них це зовсім по-іншому, це певне дійство. Ми приїхали зовсім іншими – окриленими та збагаченими тернопільськими традиціями. Також ми відвідали шевченківські місця, об’їздили Кіровоградську область, також побували у Кременчуці, Світловодську, Кам’янці. Ми їздили у Полтаву, де обдивилися всі літературні місця Полтавщини, побували в усіх полтавських інститутах. Лише, шкодую, що так і не побували у Львові. Ми активно відвідували театр.

- Розкажіть якісь смішні історії пов’язані із студентським життям.

- Я, на третьому курсі, вже коли була на індивідуальному відвідуванні, пропускала дуже багато лекцій, але практичні намагалася відвідувати. Одного разу я прийшла на лекцію до Людмили Олександрівни Казніної, вона розповідала якусь цікаву історію, всі засміялися, а я засміялась пізніше всіх. Вона звернула на мене увагу, бо я ж не ходила на пари, вона мене не знає, вона мене підняла і питає: «Вы кто?». А я кажу: «Кричун». «А вы где взялись?», - я кажу, що в мене вільне відвідування. «Ну тогда встаньте и уйдите», і вигнала мене з пари. Я запитала чому так, а вона відповіла, що я сміялася. Ну я її розумію, бо з’явилася якась нова дівчина і почала хіхікати. На другу пару я не пішла, взагалі не ходила на її пари через протест. Я була членом профспілкового комітету і в коридорі зітнулася з викладачем, який керував всіма профспілками. Він у мене запитав чому я не на парі, я ж відповіла, що мене вигнали. Він запитав, за що і сказав, що це не справедливо. Обіцяв поговорити з викладачкою, а я сказала, що сама впораюся. Потім поговорила з викладачкою і порозумілася з нею,але ситуація була не з приємних.

А ще колись прийшли ми на кафедру зарубіжної літератури складати тексти. Ми всі посідали і викладач запитує : «Так, кто последний из Магикян?» А я кажу: «Я». Я ж думаю, що я перша буду здавати. А він каже: «Да нет, я спрашиваю по тексту».

- Розкажіть, який ваш улюблений предмет?

- Я навчалася за індивідуальним планом, через народження дитини. Звісно, пропускала багато лекцій, але потім самостійно відпрацьовувала на консультаціях. Звичайно, я їх переписувала в інших студентів, але цього було замало і доводилося йти у бібліотеку. Двійок не заробляла до четвертого курсу. Але зі мною трапилася досить цікава історія, я її навіть не соромлюся. Я взагалі зі школи писала досить грамотно. Диктанти писала гарно, якщо і писала на трійку, то це було дуже - дуже рідко. І тут допустовий диктант до державного екзамену. Я так сильно мудрувала той диктант, що вперше в житті написала його на двійку. Я ніколи не забуду той момент, коли мене викликали на засідання кафедри і питали, як люди, які йдуть на червоний диплом можуть писати диктант на два. Я до цих пір пам’ятаю те засідання кафедри, де були всі літератори та мовники і мене викликали на те засідання і питали, як ви могли написати на двійку той диктант.

- І наостанок, які побажання студентам ви б хотіли дати?

- Не треба ламати себе, якщо батьки вас виховали такими, то лише намагайтеся брати щось хороше. Я бажаю залишатися кожному студентові людиною, вбирати все те хороше, що є навколо, навіть, із труднощів можна брати щось хороше. Формуйте самі себе та вчіться взаємодіяти з іншими, завжди намагайтеся допомагати іншим, адже добро повертається.

Журналіст Марія Зобенко

Інформацію надано медіа групою "Університетський меридіан"