До Дня слов’янської писемності і культури
25 травня 2016 року завідувач кафедри української мови, професор С. Л. Ковтюх організувала й провела в рамках Дня слов’янської писемності і культури круглий стіл «Чи бути місту над Інгулом україномовним?» за участю студентів і викладачів факультету філології та журналістики.
За підрахунками вітчизняних соціологів, у кіровоградських сім’ях тільки 25% містян спілкуються українською мовою, для порівняння в наших сусідів у м. Черкаси – 54%. У 2001 році С. Л. Ковтюх проводила конкурс творів для учнів шкіл, студентів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів «Бути чи не бути Кіровограду україномовним?». Тоді переможцем серед 264 учасників-студентів журі обрало досить песимістичну творчу роботу Максима Ускова, який рік навчався на філологічному факультеті нашого університету, а тоді вступив до Академії митної служби м. Дніпропетровська. На жаль, українська мова за 25 років незалежності не тільки не стала панівною на вулицях Кіровограда, нею на побутовому рівні не спілкується навіть частина вихованців нашого університету – майбутніх учителів.
Студенти погоджувалися з думкою провідного вітчизняного соціолога, професора Л. Т. Масенко: «Якби у нас всі 20 років була нормальна, чітко визначена мовна політика, то війни на Сході не було б. І Крим би був у складі України». Не розв’язавши мовного питання, ми ніколи не виграємо цієї війни.
Кожен народ повинен берегти свою мову ще більше ніж свої кордони, бо мова – головна його оборона, далеко більшої міцності, ніж усі її фортеці.
«Одягнути вишиванку – ще не значить любити свою країну, – стверджує Марія Бурмака. – Людина, яка любить свою країну, вчить мову, наприклад…»
Студентка ІІ курсу Дар’я Стець звернула увагу на те, що саме філологам варто продукувати нові слова, замінювати деякі іншомовні утворення власне українськими, поширювати їх серед мовців. Наші вихованці вже послуговуються такими лексемами, як гортачик (планшет), раптівка (флешмоб), новинар (журналіст), самчик (селфі), всемережжя (інтернет), равлик (@)тощо.
Присутні зробили висновок: кожен повинен починати із себе. Варто просто скрізь послуговуватись українською мовою: писати, зокрема в соцмережах, говорити, спілкуватися з владними структурами, сервісними службами, творити український простір, підтримувати свою національну культуру та ін.
Ситуація з українською мовою загрозлива не тільки в нашому місті над Інгулом, а й в Україні в цілому. Якщо таке ставлення до неї збережеться (у побуті, у ЗМІ, на радіо, телебаченні тощо), то українська мова зникне всього за 2 покоління.
Кожному з нас варто відстоювати українську мову й національну ідентичність. Без української мови ми – населення міста Кіровограда, а з нею – частина українського народу, бо долею нам судилося бути в центрі України. І від того, якою мовою буде говорити молодь, залежить майбутнє нашої Вітчизни. Навіть у сучасному глобалізованому світі успішна та нація, яка має єдину церкву, шанує свою мову.
