Ганна Дудник: успіх і гордість університету
Ганна Дудник, студентка факультету філології та журналістики, нещодавно стала переможцем Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Тепер за свою творчу діяльність буде отримувати щомісячну винагороду – Президентську стипендію. Напередодні новорічних свят кореспонденти медіа-групи «Університетський меридіан» вирішили поспілкуватися з успішною студенткою, аби дізнатися більше про те, яким був для неї 2015 рік, про її літературну та філологічну творчість.
Для мене кожна творча робота – це щось несвідоме
У 2011 році, коли я навчалася в 11 класі, Міжнародний мовно-літературний конкурс імені Т. Шевченка тільки стартував. Я взяла участь, написавши перше у своєму житті есе про Шевченка під керівництвом найдорожчої людини – класного керівника, вчителя української мови та літератури і Мами – Дудник Тетяни Анатоліївни. Той рік мені приніс диплом другого ступеня на фінальному всеукраїнському етапі. Минуло чотири роки, і язнову вирішила спробувати свої сили. Написала роботу на університетському рівні – пройшла далі, на обласному – пройшла далі, на всеукраїнському – апогей всіх мрій і сподівань!.. Чесно кажучи, я не очікувала такого результату, оскільки із самооцінкою (за словами багатьох) маю проблеми і самокритика, навіть самокопання більше, мене сковує у визнанні того, що пишу добре... Для мене кожна творча робота, а саме такими завдання й були, – це натхненний політ думок, народження творчої ідеї, щось надсвідоме.
Грамоти, дипломи, будь-які нагородження – любов із дитинства
Я пишу так, як відчуваю, не шукаючи, у кого б "хапанути" абзац чи розумні словечка для своєї роботи. Мене часто запитують останнім часом: як воно – бути президентським стипендіатом? Нічого особливого, якщо чесно. Корона не виросла :). Я найбільш щасливою була тоді, коли Людмила Петрівна вручила мені диплом Міністерства освіти і науки України (грамоти, дипломи, будь-які нагородження – моя любов із дитинства!).
Але все-таки найприємніше те, що мною безмежно пишається сім'я. Як кажуть, мамина – радість, татова – гордість. Батькам найбільше завдячую, адже саме вони, творчі, натхненні, люблячі, захоплювали словом свою маленьку Анічку, яка зараз пов'язує життя із філологією як із найкращим, що тільки доля могла їй дати.
Шевченко – не гранітний постулат, ні.Його творчість під знаком безкінечності читатиметься багатьма поколіннями – міжрядками і міждумками, а я одна із тих, кому його слово відкриває горизонти власної творчості.
Вчитися і бути розумним – це різні речі
Головне озброїтися знаннями – і тоді сесія сама здасться. Чесно кажучи, з кожним роком все легше й легше, хоча зараз навчаюся на двох курсах і працюю вчителем три дні на тиждень, але це лише змушує набирати обертів і віддаватися улюбленій справі – і в університеті, і у школі. Як кажуть, добре вчитися і бути розумним – це різні речі. Ні, я не пишу сумлінно конспекти, все роблю в останні дні, навіть ночі, не зазубрюю замудрі теорії – все виходить саме собою або ж я просто не помічаю, як прикладаю зусилля для досягнення мети. Для філологів-початківців скажу одне: через 4-5 років навчання тільки приходить усвідомлення, яку все-таки важливу роль відіграв ВНЗ у самореалізації, становленні як особистості.Так, наш факультет виховує культуру мовлення, вміння себе показати, проявити.Ми виступаємо біля трибуни – долаємо невпевненість. Головне: не сидіти на місці, діяти, жити не тільки гуртожитком-університетом. Кому ми будемо цікаві, якщо знатимемо лише класифікацію приголосних і періодизацію літературної критики? Більше творчості, креативу, оптимізму – і все вдасться!
Досягнення за 2015 рік
Можна навіть укласти міні-список:
1. Я стала президентським стипендіатом – всі кажуть, що це – круто, мабуть, так і є.
2. Вступила, дякуючи пораді Людмили Петрівни, на два курси, і зараз відчуваю всю «красу» подвійної сесії і заочної форми навчання (досі не розумію, як люди вчаться в такому режимі…), але все-таки це економія життя – +1 рік – і це прекрасно.
3. Здійснилася мрія №1 – татуювання, ще б з парашутиком стрибнути – на дві здійснені мрії більше буде.
4. Усе літо я присвятила ДОЗ «Бригантина», була старшою вожатою. Робити те, що любиш – безцінно! Але я щаслива – і це щиро, адже робота з дітьми – це не тільки виклад навчального матеріалу.Це море емоцій, спілкування, учнівські проблеми, дитячі історії.
5. З вересня місяця вчителюю у Сасівській ЗШ І-ІІІ ступенів Компаніївського району: зарікалася Олені Миколаївні, що не буду вчителем англійської, але, як кажуть, від тюрми і…від школи…
6. І, мабуть, останнє, але не менш важливе досягнення особистого характеру: я навчилася прощати-прощатися і відпускати старі речі, старих людей.
Сесія – це не вирок, а всього лиш навчальний діагноз
Більше їжте шоколадок, мандаринок, оточуйте себе приємними людьми, трішки вчіть щось – і буде вам щастя. Викладачам бажаю стального терпіння, позитивного налаштування і поменше ледачих, байдужих студентів.
Інформація надана медіа-групою «Університетський меридіан»
