Ми сміливо і гордо мандруємо в дорослість…
Час летить настільки швидко, що не встигаєш навіть помітити. Тільки-но ти назбирав колекцію своїх чудових університетських миттєвостей, а вони вже стали спогадами. Далекими-далекими, як дитинство. Ми сміливо і гордо мандруємо в дорослість, така вже наша людська доля. Тільки стіни факультету філології та журналістики світять своїми білими цеглинами-усмішками – час не має влади над ними. Він собі летить, біжить, скаче, а університет мудрішає, відкриваються нові школи літературознавства і мовознавства, студенти з кожним роком стають іншими, все сучаснішими, а факультет філології та журналістики все такий же, тільки набагато кращий. З року в рік до найкращих його традицій додаються нові, можливо,ще кращі, але про це судити не нам. Час, як завжди, розставить все на свої місця.
26 жовтня 2011 року ми святкували своє 81- річчя. Ми – студенти, викладачі і п’ятиповерховий корпус, де знаходиться факультет філології та журналістики університету імені Володимира Винниченка. Було весело і дивно – я не знала, що у нас стільки талантів. Чесно! Підготовка до свята була ґрунтовною. Почнемо з того, що сценарій писався на основі творів про факультет студентів четвертого і п’ятого курсів (ці твори стали заліковою самостійною роботою з сучасної літературної української мови). Неординарний творчий підхід до створення свята справив неабияке враження. Багато хто з молодших курсів задумався: «А чим ми згадаємо свій факультет потім? Що ми можемо розповісти про нього зараз?»
Початок, щоправда, був звичайний (на те він і початок): вручення грамот активістам факультету. Багато пісень (і як потім не говорити про співочу українську націю, коли дівчата і справді гарно співали?) серед яких були «Як у нас на Україні», «Мамина сорочка»,«Не в тому річ», була навіть пісня англійською мовою, але найбільше вразили публіку пісня, яку виконувала студентка 2-о курсу Мосежна Оля. Вона заспівала сучасну українську пісню «Не твоя вина». Дійсно, глибоко патріотична щира річ. Там є такі слова «Добре там, де нас нема. Ти сам собі країна – зроби порядок в своїй голові». Глядачі заслухались і замислились над цими простими, здавалося б, словами. У нас багато національних недовирішених питань і ми, як нове покоління, маємо намагатися щось змінити, а не просто співати про калину та читати про «бідний український народ». Але це сумна тема, тому поки що чіпати її не будемо. Говоримо про свято.
Те, що на факультеті філології та журналістики пишуть вірші – ні для кого не секрет. Навпаки, у сторонніх складається враження, що тут вірші пишуть всі. Може, воно й так, але перед широкою аудиторією їх не читають. Совість не дозволяє. Ну як можна прочитати свої спроби, коли знаєш Івана Франка, Лесю Українку, Тараса Шевченка, Ліну Костенко, Василя Симоненка і Василя Стуса? Якщо ти вже і виносиш свої вірші на загал – то значить вони того варті і ти дуже сміливий. Значить у твоїх віршів є шанс стати поезією. Олена Кумська (студентка 2-го курсу) не побоялась і прочитала нам (досить критичній аудиторії слухачів) свого вірша «Хуртовина» – і не розчарувала. Особливо мене вразили останні рядки поезії:
«Нас не бачать леви біля брами, Левам очі снігом замело».
Якось так звучить воно справжньо, гарно, змістовно.
Був у нас навіть танець!!! Повірте, для філологічного факультету – це велике диво. Говорити уміємо гарно майже всі, і вірші пишемо в шухляди регулярно, і співаємо, якщо Бог розщедрився на хороший голос і слух, але танці – дивина. Ні,ну добре, що Кіровоград – танцювальна столиця України, але ж не настільки, щоб на філфаці вміли гарно танцювати! Я була щиро здивована. До того ж танцювали дівчата 2-го курсу і справді гарно. Знаєте, так ніжно, злегка уривчасто (як струни гітари звивалися під музику) і по-осінньому жовто. Навіть листочками клена обсипалися. Ех, люблю осінь!
Порадувала нас і факультетська команда КВК під керівництвом аспіранта факультету Кондрашова Володимира. Відбірний, філологічний гумор, який важко зрозуміти студентам інших факультетів. «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть – ж-ж-ж-ж-ж!!!» чи фраза «Репетитор – непотрібний, тільки якщо ти живеш на безлюдному острові». Які хрущі, який «Репетитор?» – спитає пересічний мешканець країни. Мовчання. Це наша сімейна таємниця. Ми частина того, що дало нам душу, ми – філологи, носії духовності, ми – молоді, ми – покоління Дереша і Жадана, а наша родина – факультет філології та журналістики. Чи батько, чи мати – не має значення, це комплексне гармонійне явище, це те, що люди звуть храмом знань і «тренажером мозку», і…багато ще як, але то зовсім інша історія. А поки що нам тільки 81! З Днем народження тебе, Факультете!!!
Колісник Тетяна
