Відвідайте кіровоградську Карелію

13 вересня 2013 Останнє оновлення: 02 вересня 2014

Територія Маловисківщини взагалі малодосліджена. Небагато людей знає, що за 63 кілометри від Кіровограда розташоване справді унікальне село Злинка, цікаве своєю історією, культурою, специфічним говором жителів. З метою популяризації місцевості та визначних пам’яток туристичні агентства Кіровограда організували пробний прес-тур.

Випускники факультету філології та журналістики, які зараз працюють в регіональних виданнях, та студенти взяли участь у цьому турі. Нашим екскурсоводом була Ольга Володимирівна Голованова, учителька місцевої школи, яка займалася створенням музею села і відновленням його роботи. До речі, вона скоро видасть 300-сторінкову книжку «Злинка. Від витоків до сьогодення». Для написання книги їй довелося ознайомитись із історії села, вивчати архівні матеріали. Отже, першою зупинкою став Музей історії села, заснований 1981 року. Зараз він поміщається в одній невеличкій кімнаті. Його місце розташування змінювалося чотири рази, тому багато цінних історичних речей утрачено. Ольга Володимирівна розповіла, що село засновано в 1756 році після побудови фортеці Святої Єлизавети. Через півстоліття із села утворилося військове поселення Новоукраїнськ. Першими поселенцями були християни-старообрядці з Дикого Поля, батьківщина яких знаходилася на кордоні трьох держав – Росії, України, Білорусі. Тому з часом утворився смішний злинський говір. Але село завжди ділилося на дві половини – російську й українську, які довго між собою ворогували. Обидві мали свої школи, дитсадки. Зараз ці конфлікти припинилися, тому село живе мирно.

Щодо назви села, то існує дві версії походження. Перша, найпоширеніша – переселенці привнесли топонім з однойменного міста Злинка на Поліссі (сучасна Брянська область). Інший варіант – у ці місця Катериною ІІ було переселено «злих» людей, тобто непокірних, бунтівних.

Цікавою є історія про злинських жителів, які брали активну участь у громадянській війні. Вони, підтримуючи Нестора Махна, за допомогою борін зупинили наступ Семена Будьонного, який мав на меті встановити в селі радянську владу (установлена примусово 1920 року). Але Будьонний вирішив підсилити кіннотний загін гарматами. Селяни не в змозі були впоратися самі, тому попрохали підмоги в сусіднього села Глодоси. Проте підмога спізнилася, а в народі виникла фраза: «Якби Глодоси посприяли, Злинка республікою стала б…».

Далі маршрут пролягав до «единоверческого» храму. За радянського часу незакритими залишилися тільки три «единоверческих» приходи (у Росії, у Латвії та в українському селі Злинка). Цей храм є одним із найстаріших у СНД. Служба в ньому не припинялася навіть за радянської влади. Зараз тут править протоієрей отець Олександр Ховрящук. Він розповів, що має дві мрії – розпис храму та щоденні служби. Цікавим є те, що тут до сих пір можна почути крюковий спів. Ця техніка співу широко збереглася тільки у старообрядців. Якщо ми звикли чути з кліросу переважно багатоголосні композиторські твори, музично близькі до барокової або класичної європейської традиції, то в «единоверческом» храмі звучать тільки середньовічні російські унісонні розспіви, які не передбачають постановки голосу.

Після храму тур направляється до ще однієї гордості жителів села. В околицях Злинки розташована геологічна пам’ятка природи місцевого значення, перша узаконена заповідна зона на Кіровоградщині, екзотичний куточок первісної природи – урочище «Каскади». Воно розташоване в долині річки Буки, правої притоки Плетеного Ташлика. Величезне каміння – це результат виходу на поверхню масивної глиби нижньопротерозойських гранітів і мігматитів – елементів Українського щита, найдавнішої тектонічної структури України. На цьому сакральному місці, за версіями вчених, раніше було скіфське поселення. Подейкують, що ці загадкові камені, у яких зараз люди бачать «дідову шапку», «губи» чи то «голову дракона», були для скіфів місцями жертвоприношення та обрядів.

Рослинний і тваринний світ місцевості досить різноманітний. Дев’ять видів рослин занесено до Європейського Червоного списку та Червоної книги України, три види рослин мають статус міждержавного й шість – державного рівня охорони, також є регіональні рідкісні види. Щодо фауни, то в урочищі мешкає багато видів рідкісних тварин, що зникають. До Червоної книги України занесено 14 представників фауни, 58 видів охороняються Бернською конвенцією.

Звичайно, щоб доїхати туди, треба мати неабияке терпіння. Оскільки дорога грунтова, клуби пилу вас наздоганятимуть і будуть ускладнювати дихання. Добратися туди автобусом неможливо, тому треба пройтися ще трохи, більше кілометра. Але це того варте, бо урочище радує відвідувачів справжніми водоспадами, які шумно збігають між величезних гранітних брил. Пейзаж цього місця часто порівнюють із російською Карелією.