РОЗЕНЦВЕЙГ САМУЇЛ АЙЗИКОВИЧ (1921-1990 рр.)
Самуїл Айзикович (Олександрович) Розенцвейг народився 17 червня 1921 року у м. Вітебськ Білоруської РСР у сім’ї педагога та лікаря. Самуїл Айзикович рано втратив батька — викладача Одеського інституту — той загинув в автомобільній катастрофі, коли хлопчику було 13 років. Трагічної долі зазнала і мати Самуїла Айзиковича, яка працювала лікарем-бактеріологом — 1942 року її було розстріляно гітлерівцями під час тимчасової окупації м. П’ятигорська.
У 1930 році сім’я переїхала до м. Одеса. Після закінчення середньої школи в 1938 році Самуїл Айзикович вступив на філологічний факультет (відділення російської мови та літератури) Одеського державного університету, де до початку бойових дій Другої світової війни на території України встиг закінчити три курси навчання.
З перших днів війни Самуїл Айзикович перебував у лавах діючої Радянської армії. Упродовж довгих п’яти років (1941-1946) Самуїлу Айзиковичу довелося служити в складі Південного, Волховського, Ленінградського, 3-го Прибалтійського фронтів, за що 9 травня 1945 він отримав військову нагороду — медаль «За перемогу над фашистською Німеччиною». Самуїл Айзикович брав участь у прориві блокади Ленінграда та визволенні Ленінградської області. У лютому 1944 року отримав поранення в бою під Новгородом.
Розенцвейг С.А. у роки Другої світової війни
У повоєнний час Самуїл Айзикович залишався військовозобов’язаним у званні старшого лейтенанта запасу як перекладач.
Викладачі факультету іноземних мов Євгененко Д.А., Розенцвейг С.А. (1980-ті роки)
Навчання в університеті було поновлено в лютому 1946 року і тривало до січня 1948 року. Самуїл Айзикович поєднував здобуття освіти із вчителюванням — викладав англійську мову в одеській школі № 49. Перебуваючи на посаді вчителя, Самуїл Айзикович був головою методичного об’єднання викладачів іноземних мов, виступав з доповідями в Інституті вдосконалення вчителів та виконував доручення Міського відділу освіти із підвищення кваліфікації вчителів англійської мови.
Прагнучи професійної досконалості, у 1952 році Самуїл Айзикович закінчив навчання на факультеті англійської мови Одеського інституту іноземних мов, а через два роки — відділення німецької мови Одеських державних трирічних курсів іноземних мов.
1954 року сімейні обставини змусили Самуїла Айзиковича переїхати до Тирасполя (Молдавська РСР), де він продовжив свою трудову діяльність як викладач англійської та німецької мов місцевого педагогічного інституту (1954-1955 роки). Згодом працював у Кишинівському університеті на посаді викладача кафедри іноземних мов (1955-1957 роки).
До викладацької діяльності в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені О.С. Пушкіна (тепер Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) С.А. Розенцвейг приступив у вересні 1957. Працював викладачем кафедри іноземних мов, згодом викладачем кафедри англійської мови, а з 1964 року —старшим викладачем кафедри англійської філології.
Коло наукових інтересів Самуїла Айзиковича охоплювало як мовознавчу, так і методичну царини. С.А. Розенцвейг у співавторстві із C.С. Лінським видав навчально-методичний посібник з історії англійської мови, рекомендований Міністерством освіти УРСР (1973 р.). Є автором низки статей науково-методичного характеру: «Методика проведення письмових контрольних робіт з англійської мови у середній школі», «З досвіду викладання іноземної мови в Новоукраїнській середній школі», «До питання щодо системи прийомів формування засад усного мовлення учнів молодшої школи», «Питання викладання англійської мови в дитячих садках» тощо.
Посібник, підготовлений доцентом Дніпропетровського державного університету С.С.Лінським
та старшим викладачем Кіровоградського державного педагогічного інституту С.А.Розенцвейгом
Самуїл Айзикович працював над дисертаційним дослідженням «Питання методики викладання англійської мови в дитячих садках», на «відмінно» склав екзамени кандидатського мінімуму, проте тогочасна радянська антисемітська політика стала на заваді захисту дисертації С.А. Розенцвейга, а відтак і позбавила можливості талановитого методиста і знавця мов отримати науковий ступінь.
Утім, головним надбанням учителя стали його студенти. За більш ніж чверть століття викладацької діяльності С.А. Розенцвега у професійний світ вийшли сотні випускників. Багато з них також стали викладачами своєї альма-матер, здобувши наукові ступені та вчені звання: Метельова С.М., Хрипун В.С., Бабич В.М., Паращук В.Ю. та багато інших. Та усі колишні студенти Самуїла Айзиковича впродовж багатьох років зберігають найтепліші спогади про людину, що вирізнялася надзвичайною професійною майстерністю, вимогливістю, людяністю й щирістю.
Розенцвейг С.А. зі студентами-випускниками 1966 року
Ось як згадує свого наставника кандидат філологічних наук, доцент Віталій Миколайович Бабич: «Самуїл Олександрович Розенцвейг. Мій учитель. Один із зачинателів факультету англійської мови. Невисокий на зріст, енергійний, завжди рухливий. Ходив швидкими короткими кроками і, як правило, мав під пахвою непомірно великий портфель. Здавалося, він завжди кудись поспішав. Поспішав і завжди встигав. Студентам було комфортно з ним: Самуїл Олександрович випромінював доброту, його мова іскрилася розумом і гумором, а коли справа торкалася фаху, то його погляд одразу серйознішав: стосовно англійської мови чи її викладання Вчитель був безкомпромісним. Мову слід знати бездоганно. Жодного попуску, жодного потурання.
Англійською Самуїл Олександрович володів неперевершено. Якось на другому курсі я слухав у нашій фонолабораторії записи англійських оповідань. Записи були неадаптовані, більшість їх були начитані носіями мови, що приїздили на місяць-два до київських вишів на стажування. Пізніше записи пересилались до периферійних інститутів, зокрема до нашого Кіровоградського. На другому курсі студент англійського відділення безпомилково розрізняє англійську носія мови і ту англійську, яка для мовця не є рідною. Так от, насолодившись упродовж десяти хвилин автентичною англійською, я раптом чую завершальне речення запису: «Оповідання начитано Самуїлом Розенцвейгом». Не впевнений, чи доріс хтось із нас — студентів, а потім і викладачів факультету – до такого ідеалу володіння англійською мовою. Так само вільно Самуїл Олександрович володів і німецькою. Хоча я цьому не дивувався: німецька споріднена з рідною для Самуїла Олександровича мовою ідиш, а рідну мову пам’ятаєш завжди.
Самуїл Олександрович був блискучим піаністом. Жоден вечір англійської мови, зорганізований студентами, не проходив без його музичного супроводу. Він міг грати без нот десятки англійських та американських народних пісень. А якими цікавими для нас були його лекції та семінари з країнознавства Англії та США! До цього курсу входили історія, музика, живопис англомовних країн, і потрібно було бути справжнім енциклопедистом, щоб викладати країнознавство. Таким енциклопедистом і був наш Вчитель.
Основним теоретичним курсом, який читав Самуїл Олександрович, була історія англійської мови – один із найскладніших предметів фахового циклу. «Ви повинні зуміти пояснити своїм учням, чому англійці пишуть слово «Ліверпуль», а читають його «Манчестер»», — жартував Самуїл Олександрович. Я завжди відчував, з якою повагою ставився він до нас, студентів, і не міг прийти на його семінар навіть частково непідготовленим. А оте «відмінно», яке я отримав у нього за аналіз англо-саксонського тексту на іспиті, для мене найвагоміша оцінка з усіх відмінних, які я будь-коли одержував до цього чи перед цим.
Самуїл Олександрович керував моєю педагогічною практикою в 14-й школі міста. «У деяких слов’янських мовах, — казав він, — наше слово “вчитель” звучить як “навчитель”. Тож і ви повинні не просто “вчити” учнів. Ваш обов’язок НАВЧИТИ їх». Школа 14 була «спецшколою», тобто англійська викладалась там із першого класу, і в дев’ятому класі, де я проводив заліковий урок, учні володіли англійською на пристойному рівні. Той урок був успішним, тож у кінці уроку я оголосив, що всі отримують п’ятірки (відмінні оцінки). «Ну, це ви щедро сипонули п’ятірками, – усміхнувся Самуїл Олександрович, аналізуючи урок. — Все-таки відповіді і участь учнів були неоднаковими. Градація повинна бути. Запам’ятайте: учитель набуває статусу професійності, коли він уміє ставити оцінки!».
Кожен із його студентів міг прийти до Самуїла Олександровича додому (він жив на вулиці Київській, недалеко від школи) і обговорити тренувальний чи демонстраційний урок, що мав проводитися наступного дня, отримати пораду, консультацію. Господиня дому, дружина Самуїла Олександровича — Тамара Олександрівна Блюміна — відомий науковець у царині педагогічної психології, завжди була привітною до всіх. Вони мали чудову бібліотеку, і оті години, проведені в науковому спілкуванні і водночас в теплій атмосфері доброзичливості і взаємоповаги залишалися незабутніми для кожного із нас.
Було приємно спостерігати за стосунками Самуїла Олександровича і Тамари Олександрівни. Їх об’єднувало ще й те, що вони були однодумцями в своєму фахові — в педагогіці. І цілком закономірною є посвята Тамари Олександрівни на її монографії, виданій уже після того, як Самуїл Олександрович відійшов у вічність: «Світлій пам’яті чоловіка, ветерана війни, першого помічника та критика цієї праці з 1965 року упродовж чверті століття».
Уже пізніше — після того, як я закінчив інститут і вступав до аспірантури — Самуїл Олександрович допомагав мені з необхідною літературою і щиро радів моєму остаточному успіхові.
Мені пощастило читати автобіографію Самуїла Олександровича, написану ним власноруч. Читав і хвилювався. Наче його голос чув. Захоплювався жадобою Самуїла Олександровича до пізнання, різноманітністю його інтересів — російська, англійська, німецька філологія, вчителювання в середній школі, викладання у вищій, методична робота серед учителів, написання дисертації на матеріалі навчання іноземної мови в дитячих садках... Пам'ятаю, як деякі студенти нашої групи під його керівництвом навчали англійської в дитсадку, а Самуїл Олександрович періодично приходив у той садок — як керівник, але водночас прикидався (для дітей!), що він розуміє лише англійську. "Uncle Sam прийшов!" — кричали тоді діти, і одне наперед одним намагались розповісти "дяді Сему" англійською про їхні іграшки, про те, чи мають вони братиків та сестричок, та що їм подобається ("I like...").
Усі ми створені завдяки тисячам зв’язків, які мали і маємо у своєму житті. Не знаю, як виміряти роль нашого Вчителя у нашому становленні, але знаю, що без нього, без його людяності, розуму, знань, без його уміння передати те все нам, студентам, ми були б значно меншими, ніж ми є».
Зустріч викладачів англійської мови із випускниками 1970 року.
Викладацький колектив (перший ряд зліва направо): Василь Кузьмович Живицький, Самуїл Олександрович Розенцвейг, Віктор Костянтинович Орєхов та Іван Якимович Колісниченко. Фото 1985 року
Мені особисто також пощастило бути ученицею С.А. Розенцвейга впродовж останнього року його життя. До останніх днів Самуїл Айзикович залишався усміхненою щирою людиною, життєлюбним оптимістом та взірцевим вчителем, що надихає своїх учнів на професійні й творчі злети.
Доцент кафедри германських мов та методик їхнього навчання О.В. Долгушева
(за матеріалами архіву ЦДПУ, фотоархіву Розенцвейга С.А. та Блюміної Т.О.,
особистих спогадів кандидата філологічних наук, доцента Бабича В.М.)