Кіровоградський «Собор Паризької Богоматері»
Наприкінці березня культурно-мистецьке життя нашого міста було пожвавлене кількома прем’єрами, з-поміж яких помітним явищем стала постановка «Легенда Нотр-Даму» за мотивами мюзиклу Рікардо Коччіанте «Нотр-Дам де Парі» хор-студією «Акваторія», яка є творчим колективом мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Без перебільшення можна сказати, що ця прем’єра, яка відбулася 22 березня на сцені обласної філармонії, виходить далеко за межі факультетських та загальноуніверситетських подій.
Варто зазначити, що це не перша робота творчого колективу викладачів і студентів мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка. За останні роки запам’яталися постановки музичної сюїти-містерії «Голоси скіфських курганів» та мюзиклу «Долаючи смерть» (за Шекспірівською трагедією «Ромео і Джульєтта»). Як нам стало відомо, на факультеті планується розпочати роботу над відновленням цих постановок, тож незабаром можна буде вести мову про стабільний репертуар цієї творчої студії.
Як уже зазначалося, Кіровоградська постановка є адаптованим варіантом знаменитого французького мюзиклу Рікардо Коччіанте «Нотр-Дам де Парі», який вийшов у Парижі в 1999 році, і з тих пір не сходить зі сцени. До речі, 5 березня цього року провідні солісти з Парижа виступали в Київському Палаці спорту, куди змогли потрапити також деякі актори кіровоградського мюзиклу.
Втім, наша постановка мала свої знахідки та особливості, найголовнішою з яких є ексклюзивний віршований переклад мюзиклу українською мовою кіровоградською поетесою Антоніною Царук (вона також є автором тексту попереднього мюзиклу – «Долаючи смерть»). У французькому оригіналі всю постановку реалізовано через вокальні та балетні партії, тоді як у кіровоградців вони чергуються з елементами драматичного театру для збереження сюжетної канви в тих епізодах, які зазнали скорочення.
За основу мюзиклу взято класичний сюжет роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», відомий кожному школяреві. Не секрет, що в романі В. Гюго найважливішим є образ самого Собору Паризької Богоматері. Зодчество доби Середньовіччя – не просто фон для зображених подій, а промовистий духовний центр, який об’єднує навколо себе суспільство, закладає певні моральні орієнтири, формує естетичні та етичні ідеали, встановлює зв’язок між поколіннями і епохами. Перед авторами спектаклю постала проблема, яким чином Собор зробити дійовою особою на сцені, а не лише декорацією. І сценічне рішення було успішно знайдене – зобразивши на задній сцені фрагменти фасаду Собору, на авансцену було виведено рухомі колони як його продовження. Попарно синхронно пересуваючись, вони брали участь майже у всіх мізансценах п’єси на рівні з персонажами – тиснули на героїв або переховували їх від небезпеки, або ішли кружляти з ними у танок. На одній з чотирьох колон було викарбовано напис «ANARKIA» (від грецького – фатум, доля), що стає прологом до подальших фатальних подій.
Залишивши за кадром історичні реалії, на передній план виводяться почуття. Стрижневим є образ Есмеральди (Мар’яна Козонак), циганки і вуличної танцівниці, взаємності якої домагаються троє чоловіків – капітан королівської гвардії Феб де Шатопер (Олег Власюк), архідиякон Собору Паризкої Богоматері Клод Фролло (Заслужений артист України С. Дьомін) і потворний дзвонар цього ж собору Квазімодо (Сергій Шевченко).
Феб (осяйний, сонячний), захоплений красою циганки, зваблює її. Втім, у нього вже є наречена з багатого знатного роду Фльор де Ліз (Тетяна Яковенко), а Есмеральда для нього лише приваблива забавка. Якийсь час він вагається, кого обрати – чарівну і пристрасну танцівницю чи вигідну і багату наречену. Промовистим епізодом у розкритті двоїстості образу Феба стає епізод, коли обидві суперниці дуетом виконують вокальну партію, намагаючись посісти чільне місце у його серці. Знахідкою нашого мюзиклу стало те, що потім їх місце заступили дві танцівниці в туніках таких же тонів, якими були в героїнь сукні (Есмеральда яскраво-червоного кольору, а Фльор де Ліз – зеленого), і протистояння суперниць продовжилося тепер уже засобами хореографічного мистецтва з елементами спортивного танцю та акробатичними трюками.
Розтлінний душею капітан, вирішує ошукати бідну дівчину, але в ту мить, коли Есмеральда піддалась його чарам, він стає жертвою ревнивого священика Клода Фролло, який підступно ранить його ножем циганки. За цей чужий злочин її карають на смерть. Феб швидко поправляється, і міг би урятувати циганку від смерті, але не робить цього на догоду своїй нареченій, яка погодилася пробачити йому зраду, якщо “стерво це повісять…”.
Переконливим на сцені постає образ Квазімодо. Його потворність контрастує із красенем Фебом, а також із внутрішньою душевною красою. Втім, чуттєвим він був не відразу. Його показано у розвитку – від здеградованого виродка до сердечного, людяного, чутливого героя, який гине від розпачу над тілом коханої. Таким його зробила любов до Есмеральди, що народилася зі співчуття до нього в епізоді , коли та дала йому напитися води біля ганебного стовпа. Потворний Квазімодо викликав найбільшу реакцію глядачів за свої моральні якості та зовнішність. Його роль втілювати було найскладніше, оскільки він дуже динамічно внутрішньо змінювався від епізоду до епізоду.
Пов’язати усі ці сюжетні лінії на сцені було надзавданням образу поета П’єра Гренгуара (роль виконує Ігор Ілючек). Він розповідач, з допомогою якого формується увесь художній світ твору, але в той же час він не відсторонений спостерігач, а активний учасник подій. Автор наділив його «імунітетом» від чар Есмеральди – він чи не єдиний чоловік на сцені (та й в залі!), який не втрачає від неї голову, хоча вона стала на певний час, за циганським звичаєм, його законною дружиною, коли буквально порятувала його голову від мотузки.
Варто відзначити сміливе освоєння простору сцени акторами. Вони не просто виконували свої партії, а були активними учасниками процесу драматичної дії, демонструючи гру пластики і міміки. Також вражають яскраві балетні сцени з великою кількістю учасників. Успіх постановки складають багато факторів, та найважливіші це – режисура досвідчених фахівців Л. Гайдай та І. Шутя, організаційна і фінансова підтримка деканату мистецького факультету та ректорату вишу, запал і молодеча енергія виконавців, а також звернення до класики.
Класика – це ті твори, що живуть сьогодні в свідомості сучасників, прищеплюють естетичні смаки і високо тримають планку, до них звертаються, їх інтерпретують і перечитують. Своєю постановкою хор-студія «Акваторія» мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка актуалізує класику для кіровоградського глядача. Вистава не лише розважає, а в доступній, модній сьогодні формі мюзиклу показує вічні істини, показує людину, якою вона була сотні років тому, якою вона є, і якою буде в усі часи. Найближчими тижнями відбудуться повторні постановки «Легенди Нотр-Даму» на сцені обласної філармонії, тож не втрачайте нагоди долучитися до високого мистецтва.
Олександр Ратушняк
