«Вас так ніхто не любить. Я один…»
1936-й. Він дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича, Миколу Вінграновського; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало, майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шістдесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом й іншими ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначили обличчя молодого тоді літературного покоління. Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох геніальних творів.
На думку Івана Дзюби — ідеолога українського шістдесятництва, «не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер...», і саме «велика потреба нашого народу у духовному відродженні» — ключ до розуміння причин появи шістдесятників.
Цьогоріч Україні випадає святкувати ювілеї трьох митців-шістдесятників: Івана Драча, Миколи Вінграновського та Григора Тютюнника.
7 листопада 2011 року (та відповідно 17 жовтня 2011 року) у аудиторії 506 п’ятиповерхового корпусу викладачі, студенти та гості факультету філології та журналістики святкували 75-річчя Миколи Вінграновського та Івана Драча. У ході свят були озвучені найхарактерніші для творчої манери Миколи Степановича та Івана Федоровича вірші, проголошені їхні основні світоглядні позиції, показано уривки з фільмів, знятих за сценаріями митців (адже обидва мали до кінематографа безпосереднє відношення), а також студенти навіть заспівали славнозвісні драчівські «Крила»,покладені на музику українським композитором Олександром Ігнатушею, та «Ходить ніч» Вінграновського, котру в музичний твір оформила музикантка та співачка Ольга Богомолець. Захід, присвячений Миколі Вінграновського пройшов настільки вдало і у такій душевній атмосфері, що студентів-організаторів навіть було запрошено до обласної бібліотеки ім.Д.Чижевського, де вони показали «дубль-два» для старшокласників міста Кіровограда. Дітям свято надзвичайно сподобалося, вони навіть попрохали нас і надалі організовувати такі вечори.
…Микола Вінграновський писав слово «Час» часто з великої літери. Час подарував йому рідкісний шанс лишитися в літературі мольфаром, чаклуном слова. Його поезію і прозу любили і люблять не тільки ровесники, а й молоді. Це ознака справжності. Він жив у стані відкритості душі, що було і сумно, і боляче, напевне. Про це він нам уже не розповість. 75-річчя поета позначене вже не тільки вимірами його життя, а й вимірами його вічності…Головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського – оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя. Його переживання завжди напружені і драматичні, завжди охоплені тривогою за долю коханої людини. Микола Вінграновський віддавався почуттям до краю, до кінця. «Вас так ніхто не любить. Я один…», - писав він в однойменній поезії - ніби задекларував у цих рядках усе своє єство, усього себе…
Із космоери в нашу еру
Драчів Пегас вогнем ірже,
На ще не списанім папері
Баладний стрій шикує вже…
Ці рядки Володимир Підпалий присвятив Іванові Драчу – живому класику нашої епохи. Поезія, кіно, політика, громадська діяльність – це все про нього.
У контексті шістдесятництва Драч – найепатажніший, людина, яка вперше заявила про можливість взаємодії поезії й науки, чим шокувала сучасників та колег по перу.
«Люблю повертати людину очима до сонця мистецтва…», - писав Іван Драч про роль мистецтва.
В одному зі своїх останніх інтерв’ю на запитання «Чи можете сказати про себе, як про втомленого романтика?» Іван Драч відповідає: «Чи я втомлений романтик? Може, я людина, яка втомилася жити. На жаль, розвіялось надто багато ілюзій. Я їх усі пережив і бачив, як вони на очах руйнувалися… Можу відверто про це казати. І разом з тим стільки неймовірно цікавого і прекрасного існує у цьому житті! Усе я сприймаю на «повну котушку» — і радію».
Отож, ще раз вшануймо ювілярів: Іванові Драчу побажаємо подальших творчих злетів і ще довгих років сонцепоклонництва, а Микола Вінграновський нехай просто й далі радує читацькі душі щирістю свого величезного серця на сторінках, закарбованих часом …
P.S. До слова, у грудні на філфаці планується святкування і третього ювілею – 80-річчя Григора Тютюнника. Слідкуйте за оголошеннями!
Марія Ларченко
студентка 4-го курсу
факультету філології та журналістики
