Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – відстрочена за часом психопатологічна комплексна реакція на психотравматичні події, що сформувалась в цілісний синдром. Розвивається через 1-6 місяців після стресогенної події.

Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть з’являтися, ніби нізвідки, а можуть “запускатися” чимось, що нагадує про страшну подію або якось пов’язано з нею: місце події, шум, запах, певні слова чи образи.

Кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:

• нав’язливе намагання “переосмислити” неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);
• намагання уникати того, що нагадує про травму (наприклад, місця події);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозрілість.

Додаткові ознаки ПТСР:

• гнів і дратівливість;
• почуття провини, сорому або самозвинувачення;
• зловживання алкоголем чи наркотиками;
• почуття недовіри і зради, а також “несправедливості долі”;
• депресія і почуття безвиході;
• суїцидальні думки;
• відчуття відчуженості;
• фізичні болі;
• поверхневий і неспокійний сон, жахливі сновидіння;
• здригання при дзвінках, оплесках та інших буденних звуках;
• нездатність згадати цілі епізоди пережитої травми;
• відчуття, що людині “не судилося” знайти роботу, створити сім’ю тощо.

Нав’язливі травматичні події легко “запускаються” факторами середовища, що відповідають особливості травматичної події. Так, наприклад, їх може спровокувати певний шум, звуки, запахи, візуальні образи, чи досить навіть якогось окремого відчуття.

Переживання травматичних подій, які супроводжуються дискомфортом і страхом, можливо припинити, але для цього необхідно їх опрацювати і перевести із травматичних спогадів у звичайні. Це можна зробити за допомогою фахівців (психологів, психотерапевтів). До цього ж часу ти можеш дещо зробити для того, щоб симптоми стали більш контрольованими.

Знання про наступні відчуття дозволять тобі легше їх пережити.

Заціпеніння – стан, при якому ти відчуваєш і реагуєш дуже повільно. Спочатку ти відчуваєш “заціпеніння”, подія здається нереальною, як сон, і все, що відбувається, відбувається неначе в якомусь іншому світі, не насправді. Люди часто оцінюють це неправильно – як ознаку власної “сили” або “безсердечності”.

Активність – ти намагаєшся бути активним. Допомога іншим може приносити деяке полегшення і тобі, і іншим. Проте надактивність шкідлива, якщо вона відволікає від допомоги, якої ти потребуєш сам.

Реальність – необхідне зіставлення реальності з уявленнями про неї. Наприклад, важливо брати участь у похованнях, оглядати місце дії, повертатися на місце катастрофи (в її роковини і т.д.). Все це допоможе тобі примиритися з реальністю.

Парадоксальні вчинки– як тільки ти осмислюєш важку ситуацію, катастрофу, ти приймаєш її як подію, що відбулася. Це нормально – думати про це, говорити про це вдень і вночі, намагатися побачити уві сні і пережити її знову і знову. Так діти малюють і грають в ці події. Це все потрібно для твого душевного “лікування”.

Самота – для того, щоб справитися зі своїми відчуттями, тобі необхідно знайти можливість побути на самоті, без сім’ї і близьких друзів.

Активність і “заціпенілість” (блокування відчуттів), виражені понад міру, можуть уповільнити процес повернення тебе до норми.

УВАГА! Якщо бажання усамітнитись триває більше одного дня і ти пережив екстремальну ситуацію – тоді для оптимального відновлення поступово повертайся до близьких людей, які можуть тебе підтримати психологічно і обережно, не заперечуючи твоїх відчуттів, а приймаючи їх. Дозволь собі “вентилювати” (проявляти) відчуття і переживання, таким чином ти допомагатимеш собі пережити травматичний стан.

ЗАПАМ’ЯТАЙ, що наявність болю від психологічної травми веде до її виліковування. Ти можеш вийти з кризи навіть більш сильним, оскільки у тебе вже є досвід, як справлятися з цією ситуацією, більш навченим і зрілим способом – усвідомлюючи і розуміючи свої відчуття!

Що потрібно робити

• Говори про свої відчуття. Проявляй свої емоції і давай можливість твоїм друзям обговорювати їх разом з тобою.

• Говори про те, що трапилося. Використовуй кожну можливість переглянути свій досвід віч-на-віч з собою або разом з іншими. Дозволь собі бути частиною групи людей, яка піклується про тебе.

• Не дозволяй твоєму відчуттю сорому зупиняти тебе, коли інші надають тобі шанс говорити.

• Дозволь собі прийняти допомогу, звернися по допомогу. Навіть якщо якась конкретна людина тобі відмовила. У тебе завжди є можливість звернутись до іншої! Фізична і емоційна підтримка з боку інших людей полегшить твій стан. Не відмовляйся від цього. Обговорюй цю подію з тим, хто, маючи подібний досвід, відчуває себе добре. Бар’єри можуть зруйнуватися і розвинуться добрі відносини.

• Не чекай, що спогади зникнуть самі по собі. Відчуття залишаться з тобою і будуть нагадувати про себе протягом довгого часу.

• Не забувай, що твої близькі можуть переживати подібні відчуття по відношенню до тебе.

• Виділи час для сну, відпочинку, роздумів разом зі своєю сім’єю і близькими друзями.

• Проявляй свої бажання прямо, ясно і чесно говори про них сім’ї, друзям і на службі.

• Постарайся зберігати нормальний розпорядок свого життя, наскільки це можливо.

• Дозволяй своїм дітям говорити тобі та іншим про їх емоції, проявляти себе в іграх і малюнках.

• Старайся піклуватися про себе і рідних удома.

Безпорадність – це нормальний стан, але не варто ним зловживати. Іноді ти не можеш допомогти собі саме тому, що не намагаєшся навіть зробити те, що тобі потрібно!

ВИКОРИСТОВУЙ НОВИЙ ДОСВІД!