ЗАСТОСУВАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО КЛАСУ НА ЗАСАДАХ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Любов Мовчан

(магістранта 1 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. У статті розкривається поняття «інклюзивне навчання». На основі праць В. О. Сухомлинського визначено основні напрями роботи, щодо організації диференційованого навчання в інклюзивному класі.

Ключові слова: диференціація, диференційоване викладання, інклюзія, діти з особливими освітніми потребами.

Постановка проблеми. Міжнародні стандарти в галузі прав людини базуються на ідеї участі кожної особи в суспільному житті на засадах рівності й без дискримінації (ООН, 1993 рік). Поширення в Україні процесу інклюзивного навчання дітей з обмеженими можливостями фізичного та/або психологічного здоров’я є не лише відображення часу, але й представляє собою ще один крок до забезпечення повної реалізації прав дітей з особливими потребами на якісну освіту [1, 40]. Тому однією з актуальних проблем сьогодення постає питання технології диференційованого навчання, специфіки організації роботи учнів на уроці з урахуванням їхніх індивідуальних потреб.

Досвід українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського доводить, що правильна та відповідно до розвитку дитини робота  запорука їх благополучного майбутнього життя. Тому ідеї Василя Олександровича, щодо проблем роботи з дітьми з різним рівнем розвитку є актуальною й сьогодні.

 Аналіз досліджень і публікацій. Спадщину Василя Олександровича Сухомлинського досліджує значна кількість науковців, ідеї його педагогічної спадщини стали предметом вивчення науковців М. Я. Антонця, І. Д. Беха, В. І. Бондара, І. А. Зязюна та ін.

Аспектам щодо  роботи з дітьми в умовах інклюзивного класу присвячено наукові праці В. Бондаря, Л. Гречко, А. Колупаєвої, М. Матвєєвої, С. Миронової, Н. Назарової, В. Синьова та ін.

Мета статті полягає в тому, щоб розкрити сутність застосування диференційованого навчання в умовах інклюзивного класу на засадах ідей В. О. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. З року в рік у звичайних класах закладів загальної середньої освіти збільшується кількість учнів з особливими освітніми потребами. Учнівський контингент стає більш розмаїтим, виразніше простежуються особливості когнітивного, емоційного, фізичного та комунікативного розвитку школярів. Відтак, педагоги частіше стикаються з тим, що традиційні підходи в організації навчального процесу не дають змогу ефективно працювати з дітьми із ширшим діапазоном навчальних відмінностей.

Однією з форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є інклюзивне навчання.

«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах та ПТНЗ на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912).

Перед вчителями постає завдання навчати більш розмаїтий учнівський контингент, задовольняючи потреби всіх дітей, в тому числі і дітей з особливими освітніми потребами, очікування батьків та зростаючі вимоги суспільства.

На думку вітчизняного науковця А. Колупаєвої, вирішити цю проблему можна за допомогою диференційованого викладання [5]. Про диференційоване викладання можна говорити як про підхід, який демонструє: прийняття вчителем різноманітного учнівського колективу (різні рівні базових і поточних знань учнів, їх підготовленість, навчальні інтереси); навички педагога щодо організації процесу навчання учнів з різними навчальними можливостями в умовах одного класу; прагнення вчителя просувати учнів на більш високий рівень, забезпечуючи їм особистий успіх та надаючи необхідну підтримку відповідно до їхніх індивідуальних особливостей.

Першочерговим завданням є адаптація для порозуміння та взаємодії. Ця кропітка робота проходить у вигляді виховних годин, тренінгів та мотивуючої частини – це все допомагає створити колектив, як єдине ціле. В свою чергу учні з певними особливостями розвитку почнуть себе відчувати складовою цього єдиного колективу, а колектив буде підтримувати кожну свою ланку. Тільки після таких дій, які спрямовані на адаптацію, можна починати роботу з диференціюванням навчання для інклюзивного класу. В першу чергу необхідно визначити рівень підготовки з яким учень поступив навчатись. Відповідно для цього і створено діагностичне тестування. Враховуючи їх особливості,  підбирати різнорівневі завдання та своєчасно корегувати навчання дітей, надавати відповідну допомогу та підтримку[3].

Для диференціації роботи в інклюзивному класі потрібно створювати програми з корекційно-розвивальної роботи для дітей з особливими освітніми потребами.

Розв’язувати проблему формування знань і вмінь дітей з особливими освітніми потребами необхідно з урахуванням їхньої зниженої здатності до навчання: поганого запам’ятовування навчального матеріалу, відсутність допитливості, нестійкість уваги.

Приділяючи увагу розумово відсталим дітям, які належать до категорії дітей з особливими потребами, В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що у навчанні й вихованні таких дітей потрібні особливі заходи, необхідний тонкий делікатний індивідуальний підхід, який не допустить відчуття дітьми своєї «неповноцінності», байдужого ставлення до навчальної праці.

На думку вченого, дітей з особливими потребами потрібно навчати в масовій загальноосвітній школі, оскільки це необхідно для того, щоб діти з обмеженими можливостями перебували в атмосфері повноцінного духовного життя школи.

На уроці таким дітям слід давати завдання, які б гарантували їм успіх у виконанні, а відповідно і відчуття радості успіху.

У численних педагогічних працях В.О. Сухомлинський постійно звертає увагу на індивідуалізацію роботи з такими дітьми, оскільки бачив конкретну роботу педагога у визначенні причини біди в кожному окремому випадку, необхідності знайти кожній дитині посильну розумову працю, доступні шляхи подолання труднощів, залучати дитину до цікавої роботи, щоб вона могла розвиватися інтелектуально, на основі почуття власної гідності.

Досягти ефективності педагогічної діяльності з «неповноцінними» дітьми можна лише за умови, що складовою частиною навчального процесу будуть толерантність, справедливість, доброзичливість і повага людей. Гуманна місія школи й педагога – врятувати цих дітей, ввести їх у світ суспільства, духовного життя, сприяти їхньому становленню, наголошував В.О. Сухомлинський [4].

Інклюзивні підходи можуть підтримати дітей з обмеженими можливостями в навчанні і досягненні успіху, що дасть шанси і можливість для ефективної соціалізації. Інклюзивний підхід дозволяє вирішити проблеми освіти, виховання і соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Обмежені можливості здоров`я не означають обмежені здібності. Інклюзивна освіта припускає індивідуалізацію навчання, диференціацію і комплексний психолого-педагогічний супровід дитини [2].

Дитина з особливими освітніми потребами не повинна займати особливого становища у класі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. В. О. Сухомлинський домагався від свого педагогічного колективу, щоб вони взяли під пильну увагу дітей, які потребували особливого ставлення до себе. Наблизити максимально педагогічну теорію до психічних, духовних потреб такої дитини, розвинути її можливості, не оминути увагою кожну дитину, бо виховання таких дітей – це особливий екзамен на гуманність. В.О.Сухомлинський писав: «У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здатні» [6, 83].

Завдання суспільства не відгороджуватися від дитини з особливими потребами, а приймати її як рівноправного громадянина і робити все для того , щоб вона немала утисків і могла скористатися тими можливостями, на які має право.

Отже, можна зазначити, що інклюзивна освіта – це закономірний етап розвитку освітньої системи, який пов’язаний з переосмисленням суспільством і державою ставлення до осіб з обмеженими можливостями з визначенням їхнього права на одержання рівних з іншими можливостей. Вчителі повинні прагнути покращити та диференціювати свою роботу, аби задовольнити потреби учнів з різними рівнями здібностей.

 Бібліографія

1. Бондар В. Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен / В. Бондар // Рідна школа. – 2011. – № 3. – С. 10–14.
2. Загуменнов Ю. Инклюзивное образование: создание равных возможностей для всех учащихся / Ю. Загуменнов // Минская школа сегодня. − 2008. − № 6. − С. 3−6.
3. Захарова Н. Особливості соціально-педагогічного супроводу інклюзивного навчання учнів в умовах загальноосвітньої школи / Н. Захарова // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2011. – № 3/4. – С. 40–49.
4. Калініченко Н. «Сухомлинський про роботу з дітьми з особливими потребами» [Електронний ресурс] / Н. Калініченко // Серце, віддане дітям. – 2013. – 03 вересня. – Режим доступу до статті: http://vsukhomlynskyi.edukit.kr.ua/news/id/7
5. Колупаєва А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи / А. Колупаєва. -К.: «Самміт-Книга», 2009. – 272с.
6. Сухомлинська О. В. Школа Сухомлинського у Павлиші - погляд крізь призму часу : науково-популярне видання / О. В. Сухомлинська. - К. : Педагогічна думка, 2013. - 124с.