УДК 342.95:351.77

Цибенко Олексій Володимирович,
адвокат Адвокатського обʼєднання
«Юридична консультація № 2 Шевченківського
району міста Києва» (м. Київ, Україна)
е-mail: [email protected]
https://orcid.org/0009-0000-9591-0629

Анотація

Наукова стаття присвячена особливостям адміністративно-правового регулювання оздоровлення дітей. Досліджено законодавство, яке закріплює правовий статус закладів дитячого оздоровлення та відпочинку, регулюють порядок надання оздоровчих послуг дітям. Вивчено праці науковців, які присвятили свої дослідження особливостям правового регулювання та організації оздоровлення дітей.

Вказано, що адміністративно-правове регулювання оздоровлення дітей – це встановлення у законодавчих і підзаконних актах повноважень органів влади у сфері дитячого оздоровлення, правового статусу дитячих оздоровчих закладів та порядку направлення дітей у такі заклади. Визначено особливості адміністративно-правового регулювання оздоровлення дітей. Зазначено, що дитячі заклади оздоровлення і відпочинку можуть працювати у статусі юридичних осіб та структурних підрозділів інших юридичних осіб, засновуватися на будь-якій формі власності. Встановлено, що діяльність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку не потребує ліцензування, основні повноваження у сфері правового регулювання оздоровлення дітей має Міністерство соціальної політики України. З’ясовано, що в окремих випадках певні категорії дітей можуть отримати путівку до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету. Наголошено, що органи влади розробляють та впроваджують програми оздоровлення дітей для визначення фінансових можливостей забезпечити відпочинок певних категорій дітей за рахунок коштів державного бюджету. Зроблено висновок, що особлива увага приділяється правовому регулюванню діяльності дитячих центрів «Артек» та «Молода гвардія». Запропоновано вдосконалити правове регулювання оздоровлення дітей шляхом запровадження процедури ліцензування дитячих закладів оздоровлення та відпочинку замість атестації таких закладів. Визначено перспективи подальших наукових досліджень в контексті теми дослідження.

Ключові слова: охорона здоров'я, оздоровчі послуги, оздоровлення дітей, заклади оздоровлення та відпочинку, повноваження, ліцензування, органи влади, заклади позашкільної освіти.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Матвійчук М. І. Організація оздоровлення та відпочинку дітей: міжнародна практика. Наукові записки НДУ імені М. Гоголя. Серія «Психолого-педагогічні науки». 2018. № 3. С. 207–211.
2. Домище-Медяник А. М. Дитяче оздоровлення в Україні як тренд: діагностика та стратегічні аспекти. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка». 2016. Випуск 1 (47). Т. 2. С. 193–201.
3. Наровлянський О. Д. Нормативно-правове регулювання діяльності дитячих таборів (центрів) в Україні. Освітологічний дискурс. 2014. № 1 (5). С. 156–167.
4. Наказний М. О. Правове регулювання оздоровлення дітей в Україні. Наука і освіта. Серія «Педагогіка». 2007. № 3. С. 99–103.
5. Герман І. В. Правове регулювання дитячого туризму в Україні. Молодий вчений. Економічні науки. 2019. № 7 (71). С. 329–335. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-7-71-66
6. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19.11.1992 № 2801-ХІІ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text
7. Про оздоровлення та відпочинок дітей : Закон України від 04.09.2008 № 329-ІХ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/375-17/ed20200101
8. Типове положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку : постанова Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 422. Верховна Рада України. Законодавство України. URL:
   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 422-2009-п
9. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-ІV. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/find?text
10. Про державну підтримку та особливості функціонування дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія» : Закон України від 03.02.2009 № 906-VІ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL:
    https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/906-17#Text
11. Про охорону дитинства : Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14/ed20210317/find?text
12. Про позашкільну освіту : Закон України від 22.06.2000 № 1841-ІІІ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1841-14/find?text
13. Положення про Міністерство соціальної політики України : постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423. Верховна Рада України. Законодавство України. URL:
    https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423-2015-п
14. Інструкція з організації оздоровлення та відпочинку дітей у Дитячому закладі оздоровлення та відпочинку Збройних Сил України : наказ Міністерства оборони України від 07.06.2019 № 300. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0875-19
15. Положення про Міністерство молоді та спорту : постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2014-п
16. Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 09.04.1999 № 586-ХІV. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/586-14#Text
17. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр
18. Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету : постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 № 734. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-п
19. Про затвердження Положення про порядок направлення дітей на оздоровлення та відпочинок до державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» за рахунок бюджетних коштів : наказ Міністерства соціальної політики України від 02.06.2020 № 358. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0517-20#Text
20. Про затвердження Положення про порядок направлення дітей на оздоровлення та відпочинок до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку вищої категорії, які розташовані в гірських районах (районах, в яких розташовані населені пункти, віднесені до категорії гірських), за рахунок бюджетних коштів : наказ Міністерства соціальної політики України від 05.07.2021 № 377. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0994-21#top
21. Про затвердження Порядку проведення державної атестації дитячих закладів оздоровлення та відпочинку і присвоєння їм відповідних категорій : постанова Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 426. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/426-2009-п

УДК 342.9

Гречанюк Роксолана Володимирівна,
докторка юридичних наук,
доцентка кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права
Західноукраїнського національного університету
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0009-0001-5102-3718

Анотація

У статті досліджено особливості правового статусу викривачів. Проаналізовано міжнародні та національні
нормативно-правові акти, які регулюють механізми забезпечення державного захисту осіб, що повідомляють про
можливі факти корупції. У результаті наукового дослідження визначено основні вимоги до повідомлень викривачів.

У роботі проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «викривач». Доведено невідповідність цієї
дефініції в антикорупційному та кримінально-процесуальному законодавстві України. Автор наголошує на необхідності уніфікованого підходу до надання особі статусу викривача. Також запропоновано передбачити у дефініції «викривач» вимогу, щодо добровільності звернення особи із повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.

Здійснено аналіз основних прав та гарантій державного захисту осіб, що повідомили про можливі факти
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень та їх відповідність Директиві ЄС 2019/1937. Наголошено на необхідності врегулювання порядку розгляду повідомлення викривача, якщо встановлено, що воно не належить до компетенції органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло. Пропонується імплементувати положення частини 6 статті 11 Директиви ЄС 2019/1937.

Зроблено висновок, що інститут викривача є важливим антикорупційним механізмом, що дає змогу органам
публічної адміністрації, та спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції отримувати достовірну
інформація про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону
України «Про запобігання корупції».

Ключові слова: корупція, запобігання корупції, протидія корупції, викривач, повідомлення про можливі факти
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, державний захист викривача, антикорупційна діяльність.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року: ратифікована Законом України № 251-V від 18 жовтня 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16#Text
2. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією: ратифікована Законом України № 252-V від 18 жовтня 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101#Text
3. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією: ратифікована Законом України № 2476-IV від 16 березня 2005 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102
4. Директива ЄС 2019/1937 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2019 року «Про
   захист осіб, що повідомляють про порушення права Союзу». URL: https://nazk.gov.ua/wp-
   content/uploads/2023/06/Dyrektyva-YES-20191937.pdf
5. Бенедик В.І. Інститут викривачів в Україні: проблеми визначення поняття. Порівняльно-
   аналітичне право. 2015. № 4. С. 212-215.
6. Мусієнко О.П. Адміністративно-правові заходи запобігання та протидії корупції в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування в Україні: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Київ, 2017. 242 с.
7. Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції: Закон України № 198-IX 17 жовтня 2019 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/198-20#n6
8. Про запобігання корупції: Закон України № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#n238
9. Загиней З. Викривачі корупції: quid prodes? Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 2. Ч. 1. С. 125-136.
10. Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI від 13 квітня 2012 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-
    17?find=1&text=%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%87#w1_1
11. Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо упорядкування окремих питань захисту викривачів: Закон України № 1502-IX від 1 червня 2021 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1502-20#n35

УДК 342.9

Павловська Наталія Володимирівна
кандидат юридичних наук, доцент
доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана»

https://orcid.org/0000-0003-3311-0364

Анотація

У даній статті розкрито дозвільні інструменти публічного адміністрування ветеринарної справи в Україні.

Зазначено, що дозвільна система як інструмент публічного адміністрування ветеринарної справи в Україні – це система визначених державою засобів, а саме дозволів, ліцензій та сертифікатів, порядок видачи яких чітко врегульованими процесуальними нормами, через які держава здійснює контроль за діяльністю у сфері ветеринарії, спрямований на захист здоров'я та благополуччя тварин, запобігання ризикам для громадського здоров'я від захворювань, що можуть передаватися від тварин до людей, забезпечення безпечності харчових продуктів та продукції тваринництва, а також підтримання екологічного балансу та біобезпеки в країні.

Визначено, що дозвільна діяльність у вигляді реєстрацій, ліцензувань та сертифікацій є не тільки інструментом контролю за якістю та безпекою ветеринарних препаратів і послуг, але й є засобом забезпечення прозорості та відповідальності у ветеринарній галузі. Ці процеси допомагають збудувати довіру між споживачами, виробниками та регуляторними органами, а також сприяють розвитку ефективної та відповідальної ветеринарної практики.

Відповідно до закону України «Про ветеринарну медицину» галузь ветеринарної справи використовує наступні інструменти публічного адміністрування: ліцензування - це вимога отримання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення професійної діяльності у сфері ветеринарії; сертифікація - процедура, що підтверджує відповідність ветеринарних препаратів, засобів, послуг, спеціалістів чи систем управління вимогам національних та міжнародних стандартів; реєстрація - обов'язкова процедура реєстрації ветеринарних препаратів, кормових добавок, діагностичних засобів та інших продуктів, що використовуються у ветеринарній медицині; карантин та санітарний контроль служать як профілактичні заходи для запобігання поширенню ветеринарних захворювань. Ці заходи дозволяють виявляти та ізолювати джерела інфекції, запобігаючи їх поширенню та забезпечуючи контроль над епізоотіями; епізоотичний нагляд - система заходів, спрямованих на виявлення та запобігання епізоотій та інфекційних хвороб тварин; ветеринарно-санітарна експертиза - перевірка якості та безпечності продукції тваринного походження.

Ці інструменти створюють основу для ефективного регулювання та контролю в галузі ветеринарної медицини, забезпечують охорону здоров'я та благополуччя тварин, а також гарантують безпеку та якість продуктів харчування для населення.

Ключові слова: ветеринарна медицина, ветеринарна справа, дозвільна система, дозвільне провадження, свідоцтво в галузі ветеринарної медицини.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Чуріков Д.С. Формування поняття «дозвільна система» у законодавстві України. Право і суспільство. 2010. № 4. С. 162-167.

2. Комзюк А.Т., Гуменюк В.А. Організація контролю органів внутрішніх справ за об’єктами дозвільної системи. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: короткі тези допов. та наук, повідомл. республ. наук.-практ. конфер. 9-11 листопада 1995 р. X.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1995. С. 143-145.

3. Мартиновский В.В. Дозвільна система як одна з форм реалізації виконавчої влади. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Випуск №3. Том 2. С. 113-117.

4. Лозинський Ю.Р. Дозвільна система як адміністративно-правовий інститут. Порівняльно-аналітичне право. 2017. №6. С. 240-242.

5. Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності. Указ Президента України № 539/99 від 20 травня 1999. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/99#Text

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/print

7. Про карантин рослин. Закон України від 30 червня 1993 року № 3348-XII Відомості Верховної Ради України. 1993. № 34. Ст.352

8. Карантинний режим як прояв особливого режиму захисту рослин URL: https://dp.dpss.gov.ua/news/karantinnij-rezhim-yak-proyav-osoblivogo-rezhimu-zahistu-roslin

9. Про ліцензування видів господарської діяльності. Закон України від 2 березня 2015 року № 222-VIII. Відомості Верховної Ради. 2015. № 23. Ст.158

10. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва ветеринарних препаратів. Постанова Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 № 808 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-2018-%D0%BF#Text

11. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з ветеринарної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 № 896 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-2015-%D0%BF#Text

УДК 349.2: 347.365

Зуєва Анна Ігорівна

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0009-4436-1469

Анотація

  Статтю присвячено дослідженню особливостей видів дисциплінарних стягнень на підставі аналізу чинного законодавства України та дисциплінарної практики кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. З’ясовано, що дисциплінарне стягнення у вигляді попередження застосовується за вчинення дисциплінарного проступку, який хоч і має ознаки порушення вимог законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність / Правил адвокатської етики, але за своїм характером/наслідками є незначним, одноразовим, не триваючим порушенням, яке не спричинило істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам учасників відносин адвоката з клієнтом, судом та іншими учасниками судового провадження, іншими органами та особами, авторитету адвокатури в цілому. Акцентовано увагу, що зупинення права на заняття адвокатською діяльністю безпосередньо пов’язано з обмеженням професійної діяльності і впливає не тільки на ділову репутацію адвоката, але й на його матеріальне становище.

  Обґрунтовано, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення має застосовуватися принцип пропорційності з метою дотримання необхідного балансу між бажаною метою та засобами її досягнення, який передбачає не тільки диференційований набір дисциплінарних стягнень, але й застосування відповідного виду стягнення з урахуванням конкретних обставин справи та встановлених фактів. До обставин, що пом’якшують дисциплінарну відповідальність адвоката слід віднести: притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності вперше; визнання своєї провини; добровільне відшкодування завданої шкоди / усунення наслідків дисциплінарного проступку; бездоганна ділова репутація; професійні заслуги; відсутність корисливих мотивів. Обставинами, що обтяжують дисциплінарнувідповідальність є: вчинення дисциплінарного проступку повторно; систематичність вчинення дисциплінарних проступків; триваючий характер порушення; сукупність двох або більше дисциплінарних проступків; корисливі мотиви; навмисність дії або бездіяльності. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині закріплення принципу пропорційності застосування дисциплінарних стягнень до адвоката.відповідальність є: вчинення дисциплінарного проступку повторно; систематичність вчинення дисциплінарних проступків; триваючий характер порушення; сукупність двох або більше дисциплінарних проступків; корисливі мотиви; навмисність дії або бездіяльності. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині закріплення принципу пропорційності застосування дисциплінарних стягнень до адвоката.

Ключові слова: адвокат, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, дисциплінарна практика, грубе порушення, принцип пропорційності

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Кухнюк Д., Шиленко Б. Дисциплінарна відповідальність за порушення адвокатської етики. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2019. № 4 (111). С. 31–35.2.
2. Україна: конфлікт, позбавлення права займатися адвокатською діяльністю та зупинення дії ліцензії на здійснення адвокатської діяльності. URL: https://precedent.in.ua/2015/05/29/ukrayina-konflikt-pozbavlennya-prava-zajmatysya-advokatskoyu-diyalnistyu-ta-zupynennya-diyi-litsenziyi-na-zdijsnennya-advokatskoyi-diyalnosti/3.
3. Основні принципи, що стосуються ролі юристів: прийнято Восьмим Конгресом ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками; Гавана, 27 серпня–7 вересня 1990 року. URL: https://zakononline.com.ua/documents/show/156416___1564164.
4. Вільчик Т. Дисциплінарна та цивільно-правова відповідальність адвокатів. Інформація і право. 2015. № 3(15). С. 115–122.5.
5. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI. Відомості Верховної Ради. 2013. № 27. ст. 282.6.
6. Comments on the draft law on the bar and practice of law of Ukraine. European commission for democracy through law (Venice Commission). Strasbourg, 15 September 2011. Opinion No. 632/2011. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL(2011)068-e7.
7. Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність: рішення Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vr120871-14#Text.8.
8. Про затвердження роз’яснення щодо можливості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності під час зупинення його права на заняття адвокатською діяльністю: рішення Ради адвокатів України від 10 червня 2016 року № 126. URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/legislation/rishennya/2016-06-10-r-shennya-rau-126_577cdd6a1a365.pdf9.
9. Про практику застосування кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури257НАУКОВІ ЗАПИСКИ. СЕРІЯ: ПРАВО | SCIENTIFIC NOTES. SERIES: LAWВипуск 10. Спецвипуск. 2021дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю: рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 1 березня 2018 року. URL: https://vkdka.org/12265-2/10.
10. Заборовський В., Булеца С. Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю як вид дисциплінарного стягнення відносно адвоката. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 29(2). С. 213–216.11.
11. Черноус С. Оціночні поняття у трудовому праві України: дис. … канд. юрид. наук: спец.12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення»; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2008. 212 с.12.
12. Жигалкін І. Грубе порушення трудових обов’язків як оціночна категорія трудового права. Актуальні проблеми держави і права. 2015. Вип. 75. C. 357–364.13. Хто вирішує, що порушення ПАЕ було грубим, нагадав суд. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури. URL: https://vkdka.org/hto-virishuje-scho-porushennya-pae-bulo-grubim-nagadav-sud/14.
13. Про практику застосування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю : рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 01.03.2018 року. URL: https://vkdka.org/12265-2/.15.
14. Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування (нова редакція): рішення Ради адвокатів України від 3 лютого 2017 року від № 4. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0004871-17#Text16.
15. Узагальнення дисциплінарної практики кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо несплати адвокатами щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування: рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25 липня 2020 року № VIІ-009/2020. URL: https://vkdka.org/uzagalnennya-distsiplinarnoji-praktiki-kvalifikatsijno-distsiplinarnih-komisij-advokaturi-schodo-nesplati-advokatami-schorichnogo-vnesku-na-zabezpechennya-realizatsiji-advokatskogo-samovryaduvannya/17.
16. Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 24 лютого 2017 року № V-011/2017. URL: https://vkdka.org/rishennya-v-0112017-u-spravi-za-skargoyu-na-rishennya-distsiplinarnoji-palati-kvalifikatsijno-distsiplinarnoji-komisiji-advokaturi-zhitomirskoji-oblasti-vid-27-01-2017-roku-pro-porushennya-distsipl/18.
17. Правила адвокатської етики : З'їзд адвокатів України від 09 червня 2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text.19.
18. Judgement in Case Of Oleksandr Volkov v. Ukraine (Application no. 21722/11). Strasbourg 9 January 2013: The European Court of Human Rights. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-115871%22]}20.
19. Висновок щодо проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та інших пов’язаних законодавчих актів України. Підготовлений у рамках проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» на основі аналізу експертів Ради Європи Ритіса Йокубаускаса і Вахе Ґриґоряна. 21 грудня 2017 року URL: https://rm.coe.int/opinion-on-the-bar-ukr/16808f0e7c

УДК 349.2УДК 349.2

Дашутін Ігор Володимирович

доктор юридичних наук, суддя Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду

https://orcid.org/0000-0003-1611-5868 

Анотація

Стаття присвячена з’ясуванню переліку основних структурних елементів, які сукупно складають правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді. Аналізуючи підходи вчених до розуміння структури правового механізму, автор доходе думки, що правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді складають: принципи права; нормативно-правові акти національного та міжнародного рівня, що є нормативно-правовою основою забезпечення законності в цих правовідносинах; суб’єкти, якими є судді та інші суб’єкти забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді, а також – правові відносини, між цими суб’єктами; процедури забезпечення законності у трудових відносинах; гарантії законності у трудових відносинах. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження та наголошується на тому, що правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю суддів є соціально-правовим явищем, котре має особливе соціальне та юридичне значення. Відповідна значимість цього правового механізму пояснюється тим, що він сприяє забезпеченню належного рівня соціальної безпеки суддів, а також уможливлює формування умов для повноцінної реалізації права на правосуддя, умов для подальшого розвитку України в якості європейської правової та соціальної держави.Стаття присвячена з’ясуванню переліку основних структурних елементів, які сукупно складають правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді. Аналізуючи підходи вчених до розуміння структури правового механізму, автор доходе думки, що правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді складають: принципи права; нормативно-правові акти національного та міжнародного рівня, що є нормативно-правовою основою забезпечення законності в цих правовідносинах; суб’єкти, якими є судді та інші суб’єкти забезпечення законності у трудових відносинах за участю судді, а також – правові відносини, між цими суб’єктами; процедури забезпечення законності у трудових відносинах; гарантії законності у трудових відносинах. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження та наголошується на тому, що правовий механізм забезпечення законності у трудових відносинах за участю суддів є соціально-правовим явищем, котре має особливе соціальне та юридичне значення. Відповідна значимість цього правового механізму пояснюється тим, що він сприяє забезпеченню належного рівня соціальної безпеки суддів, а також уможливлює формування умов для повноцінної реалізації права на правосуддя, умов для подальшого розвитку України в якості європейської правової та соціальної держави.

Ключові слова: елементи правового механізму, забезпечення законності, законність, правовий механізм, суддя, трудові відносини.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Ковалюмнус Е. Л. Поняття та структура правового механізму захисту трудових і соціальних прав суддів. Юридична наука. 2019. № 6. С. 107–114.2.
2. Панченко М. В. Структура правового механізму забезпечення гідної праці державних службовців в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2016. Вип. 40, Т. 4. С. 121–125.3.
3. Швець В. О. Система правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин. Соціальне право. 2020. № 1. С. 69–73. doi:10.37440/soclaw.2020.01.11.4.
4. Тарахонич Т. І. Механізм правового регулювання: теоретико-правові аспекти. Правова держава. 2002. Вип. 13. С. 103–108.5.
5. Андріїв В. М. Система трудових прав працівників та механізм їх забезпечення : автореф. дис. … д-ра. юрид. наук : 12.00.05. Одеса, 2012. 40 с.6.
6. Гуменюк І. О. Правові проблеми захисту трудових прав в умовах реформування соціально-економічної сфери. Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі : матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., (м. Житомир, 10 квітня 2014 р.). Житомир : ЖНАЕУ, 2014. С. 150–152.7.
7. Дашутін І. В. Структура механізму правового забезпечення законності в трудових відносинах. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 4, Т. 2. С. 223–228.8.
8. Тихонович Ю. С. Правовий механізм регулювання звільнення з ініціативи працівника. Актуальні проблеми держави і права. 2014. № 73. С. 408–414.9.
9. Швець В. О. Проблеми правового регулювання забезпечення стабільності трудових правовідносин : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.05. Київ, 2020. 445 с.10.
10. Панченко М. В. Правовий механізм забезпечення гідної праці державних службовців України : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.05. Київ, 2019. 455 с.11.
11. Селезень С. В. Юридичні гарантії захисту трудових прав працівників. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. № 5. С. 33–36.12.
12. Андріїв В. М. Юридичні гарантії захисту трудових прав працівників. Форум права. 2011. № 4. С. 15–20.13.
13. Шабанов, Р. Правове регулювання праці суддів нормами трудового права. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 112-117.14.
14. Карпушова О. В. Правове регулювання виникнення трудових відносин із кандидатами на посаду судді в Латвійській Республіці. Соціальне право. 2020. № 1. С. 42-49.15.
15. Кочкова, Г., Дей, М. Вплив міжнародно-правових стандартів у сфері захисту трудових прав суддів та євроінтеграції України на реформування національного законодавства щодо трудових правовідносин із суддями. Часопис Київського університету права, 2020, № 1. С. 352-356. https://doi.org/10.36695/2219-5521.1.2020.70