Тетяна Дубок, учитель вищої категорії, учитель-методист Знам’янської загальноосвітньої школи № 3

Я - учитель! Два чарівних слова, які змушують зазирнути у власне серце, у свої думки, подумати про себе. Чи вистачить мені сил іти в ногу з часом, бути цікавою, різною, новою? Всі ці роки я ні на хвилину не забувала народну мудрість і намагалася слідувати їй: виховувати «крилатого» може тільки «крилатий» педагог, виховувати щасливого може тільки щаслива, а сучасного - тільки сучасна людина.

Досягти успіху не означає, що ви повинні
зробити що-небудь визначальне. Це значить, що ви
повинні робити те саме, що і всі, тільки виключно добре.

Колін Тернер

Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяла бути вчителем. Закінчивши школу, я вступила на філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Звідти й фактично почався мій поступ на сходинки професії вчителя. Уже на старших курсах я зрозуміла, що вчитель - це стан душі. Це спосіб життя. Можливо, саме тому впевнена, що вчителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, вчитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця. І серце, віддане дітям.

Я – учитель! Це завжди пошук, сумнів, тривога і співпереживання. А яким повинен бути вчитель? Адже це я веду по сходинках в доросле життя вченого, лікаря, вчителя, будівельника… За те, яким він стане, несу відповідальність і я, тому що закладаю фундамент наукових знань: про життя, про світ.

Діяльність учителя можна порівняти з працею хлібороба і будівельника – зерна добра, поваги, справедливості засіває він у душі учнів, цеглинками знань заповнює їх розум, допомагає знайти правильну дорогу в житті. Від особистих рис учителя залежить те, якими стануть його учні. Завдання вчителя вбачаю в тому, щоб допомогти дитині ввійти в недосконалий світ не як гостю, який потребує пояснення екскурсовода і постійного супроводу, а як повноправному жителю – діячу планети Земля. Працю вчителя оцінити дуже важко: результатів не видно одразу, вони можуть з̓ явитися через багато років. Він працює з дитячими душами і тому не має права припускатися помилок. Упевнена, що як хірург повинен бути з чистими руками, так і вчитель – з чистими намірами.

Я - Учитель ! І це визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами, – і так уже сімнадцятий рік... Це час, наповнений щоденною копіткою працею, бо ти торкаєшся найціннішого – людських душ. Учитель допомагає навчатися тому, хто прийшов до храму Науки. Своєю компетентністю й обізнаністю ти запалюєш вогники інтересу і бажання пізнати щось нове.

Школа – найдивніша країна, де кожен день не схожий не попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати й сваритися, де кожен учень – це будівельник майбутнього, а значить усі жителі цієї країни відповідають за майбутнє. Де весь час треба квапитися, аби стати й залишатися цікавим для людей, що оточують тебе; дарувати їм свою енергію, знання, уміння, квапитися дізнаватися про нове, квапитися не запізнитися. Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, найцікавіші і найдивніші люди. І називають їх Учителями.

Але, щоб запалити, потрібно горіти самому: запалюючись, захоплювати, запалювати і водночас самому сяяти. Існує проста істина: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».

Ось вже сімнадцятий рік я працюю вчителем української мови та літератури в школі з дітьми. Це були роки пошуків, роздумів, розчарувань, коливань, відкриттів, творчих конкурсів, які перевернули все моє життя. Сьогодні, упевнено ступаючи на дорогу педагогічного пошуку, розумію, що потрібне багато що зробити. Потрібно багато що знати в педагогіці, треба освоювати нові програми, нову техніку, читати енциклопедії, вивчати іноземну мову. У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну позицію. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, копітка, виснажлива. Але професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме вчитель сіє те перше зернятко знань в дитини, яка в майбутньому стане Людиною. Він буде завжди пам’ятати того, хто посіяв зернятка знань в його людській душі і свідомості.

Я – Учитель! І цим пишаюсь. І хоч зараз працювати педагогом нелегко, мене не залишає бажання вдосконалюватись, підвищувати свою педагогічну майстерність, в ім’я високої мети - навчання й виховання Людини. Тому я з радістю поспішаю назустріч новому, ще не відкритому для себе.
Ні на мить не залишає думка : ти – взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Ти знаходиш у кожному вихованцеві щось хороше, проектуєш і розвиваєш його, дотягуєш його до ідеалу. Віриш у цей ідеал – і вони вірять тобі. Бо ти – Учитель. Найголовніше не зійти з обраної дороги, якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий Світанок… Бо ім’я твоє – Учитель, а праця твоя вічна….

Я - успішна людина, бо займаюся найулюбленішою справою.

Щоб кожен урок для моїх учнів зробити повчальним, цікавим і незабутнім, постійно і наполегливо працюю. Основою всієї моєї педагогічної діяльності стала необхідність у постійному самовдосконаленні, як говориться в китайському прислів'ї «вчитися - все одно, що гребти проти течії: тільки перестанеш, і тебе несе назад». Щоб мати право навчати, треба постійно вчитися самому. Недарма слова вчитель – вчити – вчитися - навчати – навчатися мають спільний корінь. Учитель може навчати дітей до того часу, поки сам навчається.

Моя мета—підготувати учнів до життя і професійної діяльності в новому інформаційному суспільстві. Тому багато часу приділяю тому, щоб навчити школярів самостійно мислити, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, тобто вчу їх ВЧИТИСЯ.

Щоденне спілкування з учнями дає мені силу, радість життя, надію на те, що живу на цій планеті не даремно, що після мене залишиться, нехай і не такий значний, а все ж таки слід.

Школа для учнів—це набуття знань, а для вчителя—книга життя, читаючи яку, сторінку за сторінкою, набираєшся безцінного досвіду. І важливо, щоб цей досвід вчителя із маленької "зернинки", яку він вкладає в кожного свого учня, проріс урожайним "колоссям" на життєвій ниві його вихованців.

Час невблаганно гортає сторінки книги життя, котру кожен пише власноруч. Якою вона буде – кольоровою чи чорно - білою, глянцевою чи матовою – головно залежить від нас. Однак упевнена, що перший вагомий запис у ній я зробила саме в стінах свого рідного педуніверситету імені Володимира Винниченка. Знання, якими озброїли мене викладачі, стали міцною запорукою мого успішного старту. Хочу сказати слова вдячності всім викладачам, хто зі звичайного любителя слова виплекав повноцінного філолога. Щиросердно дякую за те, що вони навчили не лише філологічної майстерності, а й поділилися частинками своїх бездонних душ.

Факультету філології бажаю яскравих звершень і процвітання, невичерпної енергії й жагучого наукового пошуку. У які б сфери не закинуло мене життя, який би куточок земної кулі не прихистив, я гордо пронесу звання випускника найкращого для мене вишу країни – Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка!

Хочу побажати усім абітурієнтам: "Знайдіть своє покликання, ту справу, від якої у вас співає душа". Це допоможе вам навчатися і працювати навіть у несприятливих умовах. Знаю багатьох людей, які жалкують, що не наважилися здійснити свої мрії і обрали не свою професію! І якщо ваше покликання навчати дітей - вступайте до педагогічного університету імені Володимира Винниченка! Це запорука успіху та омріяного майбутнього!

Тетяна Дубок, учитель вищої категорії,
учитель-методист Знам’янської загальноосвітньої школи № 3
І-ІІІ ступенів Знам’янської районної ради Кіровоградської області,
випускниця філологічного факультету 1999 року.

Інформацію надано факультетом філології та журналісики