Дитинство. Витоки.

«Деякі митці не люблять розповідати про себе. На запитання, що стосуються біографічних моментів, відповідають приблизно так: із моїх творів можете дізнатися про мене все, що вас цікавить. Гадаю, що так відповідають поети з органічною потребою бути правдивим у слові», – такими словами розпочинав свою розповідь про життєвий і творчий шлях Ліни Костенко у статті, якою відкривався навчальний посібник, присвячений творчості поетеси, що побачив світ наприкінці минулого століття, у вже далекому 1999 році.[6, с. 4]

Отже, настає час "Х" — час реформування змісту освіти. Час особливої відповідальності і, водночас, час з багатьма невідомими. Довго і важко наближалися до нього. Якщо примірятися до Польщі як на найближчого сусіда, то маємо визнати, що ми підійшли до цього найвідповідальнішого етапу реформації з великим запізненням — приблизно в два десятиліття. Здається, що після довгих дискусій, конференцій, круглих столів, за якими кожен охочий мав змогу спостерігати в режимі "відео", після чисельних поїздок освітянсько-чиновницьких делегацій у різні кінці світу з метою "вивчення досвіду", у нас, судячи з проекту нового, ще не прийнятого Верховною Радою "Закону про освіту", все-таки вирішено орієнтуватися на польську освітню модель. Вона вже добре перевірена та відкоригована багаторічною практикою, бо польські освітяни, помічаючи в ній якісь негаразди, тут же оперативно та узгоджено їх виправляли. Суттєвих коректив, до речі, було внесено чимало, і нам корисно було б пригледітися до них уважніше, бо ж добре відомо, хто вчиться на своїх помилках, а хто — на чужих…

Григорій Клочек

«Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом» – після цих Франкових слів, сказаних на ювілеї Михайла Драгоманова, можна й не вдаватися до роздумів про важливість добре продуманих і уміло організованих як ювілейних, так і післяювілейних пошанувань великих людей нашої нації. І тому кожний ювілей Івана Франка породжує ситуацію, коли ми, за словами Євгена Маланюка, «стаємо віч-на-віч з Величчю», виявляючи при цьому не лише на словах, а й у справах свою здатність бути освіченим народом.

Якось Ернест Хемінгуей, обідаючи з друзями, побився об заклад, що здатен придумати розповідь всього із шести слів, яка нікого не залишить байдужим. Друзі не повірили словам письменника, а він вже за хвилину записав щось рукою на серветці і поклав записку на стіл. Там було написано: «For sale: baby shoes, never worn», що дослівно означає «На продаж: дитячі черевички, не ношені».  Його співрозмовники, прочитавши це, мовчки поклали перед Ернестом по 10 доларів. Він переміг.

Перше питання. Що таке есе? І чому «есе», а не «письмова робота»?

Наводжу одне з чисельних дефініцій поняття «есе»: Есе (фр. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і відносно вільної композиції, у якій автор проявляє свої погляди на обрану тему (проблему).