Як написати есе з теорії літератури (Сім питань і сім відповідей)

Перше питання. Що таке есе? І чому «есе», а не «письмова робота»?

Наводжу одне з чисельних дефініцій поняття «есе»: Есе (фр. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і відносно вільної композиції, у якій автор проявляє свої погляди на обрану тему (проблему).

У цього виду письмового твору давня історія. Його зачинатель – французький мислитель Мішель Монтень (1533–1592), автор знаменитих «Проб» (рос. «Опыты») – письмово викладених роздумів стосовно важливих етико-філософських проблем, у яких виразно проявлена його «я», тобто авторська індивідуальність. Ось ця дуже природна форма роздумів і започаткувала жанр есе (в україномовному вжитку ноді зустрічається «есей»). Її природність у тому, що вона прямо, без «художнього» посередництва, виражає індивідуальний роздум. До того ж у «Пробах» Монтеня проявлялася певна розкутість, у них вільно поєднувалися роздуми, спостереження, особисті спогади, приклади та описи, цитати та навіть анекдоти. В ХУШ–ХІХ ст. есе набув поширення в англійській філософській (переважно) науці журналістиці. Можна сказати, що до нього часто вдаються прозаїки і поети – це «жанр без берегів». Головне, щоб там були думка, роздум, індивідуальність і висока культура висловлювання.

Поняття «есе» містить у собі величезний жанровий досвід. У той час, як такі поняття як «письмовий твір», «творча робота» асоціюється із шкільними письмовими роботами з літератури. В останні десятиліття через певні причини (тут не останню роль зіграв широкий спектр пропозицій готових для списування творів, якими переповнені відповідні інтернет-сайти та друковані видання на зразок «Золоті твори з української літератури») відбувається поступовий вихід із вжитку поняття «письмовий твір». Його місце заступає жанр есе у його навчальному варіанті.

Друге питання. Чому написання есе стало важливою формою навчання?

Дійсно, написання есе є розповсюдженою формою навчання в сучасній як у середній, так і у вищій освіті. Її навчальна ефективність визначається кількома чинниками: по-перше, сам процес написання максимально мобілізує інтелектуальні можливості учня/студента, бо не тільки змушує його активно осмислювати проблему (тему, питання), яка потребує письмового вираження, а й шукати оптимальні форми вираження, що само по собі є важливим чинником розумового розвитку. Процес написання успішного есе можна порівняти з горнилом, у якому при високій температурі (тобто в напруженні інтелектуальних сил) породжується нова, більш організована якість мислення і висловлювання. Іншими словами, процес написання есе є розумовим тренінгом високої інтенсивності. По-друге, есе, якщо воно присвячене розгляду якоїсь проблеми, є найкращим способом екзаменаційного (іспитового) випробування, бо «немов на долоні» демонструє знання, ерудицію, здатність до самостійного мислення, уміння висловити свої думки.

Третє питання. Які особливості жанру есе, у котрому розглядаються теоретико-літературні проблеми?

Жанр есе як «жанр без берегів» є досить мінливим у залежності від проблематики, що в ній розглядається, від особливостей навчального предмету, в межах якого він вживається. То ж навчальне есе, присвячене теоретико-літературним проблемам, теж має свою специфіку, яка визначається тим відомим постулатом, що «теорія перевіряється практикою». Для суто теоретичного розгляду теоретико-літературної проблеми найбільш природним, а значить, і найбільш ефективним є науково-академічний стиль викладу, котрий передбачає «суху» логічність, активне використання наукової термінології, дотримування певних стильових ритуалів, прийнятих в академічній науці. Така стильова своєрідність не сумісна з есеїстичною манерою викладу – йдеться про принцип, який може бути порушений та й буває порушеним завдяки тому, що в літературознавчій есеїстиці зустрічається чимало прикладів, коли породжуються смисли наукового характеру. Чи не найяскравішим прикладом є есеїстика Євгена Маланюка, в якій знаходимо буквально золоті розсипи думок із усіх трьох галузей літературознавства – літературної критики, історії літератури та теорії літератури.

Зрозуміло, що студентське есе з теорії літератури не претендує на наукові відкриття у цій галузі. У нього інше завдання, а саме: в процесі його творення має відбутися глибоке засвоєння якогось важливого теоретико-літературного положення. І для цього якнайкраще підходить шлях «перевірки теорії практикою», перевірки, яка відбувається шляхом дослідження на матеріалі конкретного твору функціонування певного теоретико-літературного положення (закону, правила). І не треба думати, що таке завдання є надто вузьким, що воно вибірково знайомить студента з якимось одним із багатьох положень теоретико-літературної науки. Ні, тут треба врахувати один важливий дидактичний принцип, а саме: процес засвоєння якоїсь однієї наукової проблеми є процесом осмислення й інших проблем, дотичних до неї. Теорія літератури і, тим більше, теорія літературного твору є системно організованим утворенням. І чим глибше якась одна проблема засвоюється, тим більше втягується в процес її осмислення інших питань, системно пов’язаних з нею.

Теорія без практики – мертва. Ця відома здавен сентенція якнайкраще характеризує принцип написання есе з теоретико-літературної проблематики.

Четверте питання. Як вибирати тему есе? Пропонується тематика есе. Окремі теми дають студентові можливість самому вибирати твір як матеріал, на якому буде здійснюватися дослідження. Напр.: «Функція «одивнення» як виражального засобу (На прикладі твору – за вибором студента)»; «Підтекст як джерело художньої енергії (на матеріалі твору – за вибором студента)». Якщо тема взагалі не пропонує писати есе на матеріалі якогось твору (напр.: «Катарсис в житті й літературі»), то це не означає, що есе потребує абстрагованого стилю викладу. В такому випадку необхідно самому підбирати матеріал – один або й кілька художньо-літературних творів.

При виборі теми треба «прислухатися до серця», тобто враховувати свою схильність до якоїсь проблематики чи зацікавленість творчістю якогось письменником, твором – це важливо, бо в такому випадку праця над есе буде «сродною» (Г. Сковорода). а це означає, що вона буде творчою і такою, що приносить не тільки користь, а й задоволення.

П’яте питання. Як має відбуватися процес підготовки до написання есе?

Необхідно усвідомити, що підготовка до написання есе з теоретико-літературної проблеми має починатися із ґрунтовного знайомства власне з теоретичним матеріалом. Пропонується такий алгоритм: шукання самого матеріалу в інтернеті та у бібліографічних відділах наукових бібліотек, складання бібліографії з теми, виділення основних робіт, їх опрацювання, виписка важливих, на вашу думку, положень. Водночас, разом з опрацюванням матеріалу продумайте план есе, подумки «пишіть» майбутній текст, складайте окремі фрази і, якщо не покладаєтесь на свою пам’ять, записуйте їх; Має відбуватися постійна робота по «усному» творенні рецензії. І чим ця підготовча робота інтенсивнішою, тим якіснішим буде есе.

Шосте питання. Структура есе: загальні вимоги. Відчувши, що підготовча робота завершена і ви вже «бачите» план есе, знаєте його основні змістові моменти, «чуєте» ритмомелодійну тональність, у якій вона буде написана, приступайте до творення тексту. Орієнтуючись при цьому на такі установки:

1) у вступній частині визначте актуальність проблеми та мету, яку ставите перед собою, стисло розгляньте літературу з даного питання. Візьміть до уваги, що виконання усіх цих завдань штовхатиме вас до банальних ритуальних фраз типу «Метою нашої роботи є…», «Ця тема розглядалася у таких працях…». Шукайте можливість ці думки висловити в іншому, менш банальному стильовому ключі. Повірте, що є багато таких інших стильових вирішень – просто їх треба наполегливо шукати;

2) основна частина має будуватися як розвиток однієї думки або ж трансформація однієї думки в іншу. Як правило, рекомендується алгоритм: теза – її аргументація.

Читабельність есе досягається з допомогою багатьох прийомів, один із них найбільш дієвий - розвиток думки як своєрідного «сюжету», історії.

Есеїзм як якість тексту з’являється тоді, коли в процесі його творення щось проявляється від авторського «Я», проте займенника «я» має бути мало. І так само мало має бути інтимно-ліричних моментів – вони допустимі в мінімальній мірі.

Аналізуючи твір, не прагніть «охопити неохопне», краще взяти його фрагмент і, розглянувши в манері «повільного прочитання», виконати поставлене перед собою завдання.

Сьоме питання. За якими критеріями оцінюється есе?

а) УВАГА!!! абсолютна самостійність: плагіат карається жорстко, бо він – морально-етична проблема;  

б) вичерпаність теми;  

в) есеїстичність стилю, котра будується, окрім усього, на довершеній стилістиці, абсолютній орфографічній грамотності – філолог має досконало володіти мовою. Тому дуже важливо пісня написання есе велику увагу приділити не тільки змістовій, а й мовно-стильовій шліфовці. Прагнення довести до досконалості свою письмову роботу є ознакою не лише старанності та відповідальності, а й таланту, який, як відомо, завжди прагне до довершеності.

Обсяг есе – 2–3 сторінки з інтервалом 1,5. Титульна сторінка не враховується. Розмір шрифту – 14.

Чому такий малий об’єм? Коли «менше слів, а більше діла», виявляється рівень підготовки студента, бо уміння сказати точно, стисло і красиво – результат глибокого розуміння проблеми.

Успіхів!

Викладач проф. Г.Д Клочек