КОВАЛЬОВ ІВАН ЗАХАРОВИЧ (1930–1998 рр.)
Іван Ковальов народився 20 липня 1930 року в учительській сім’ї, коріння якої належали безмежному степовому краю Кіровоградщини. В цьому краї за декілька кілометрів від Підлісного розташоване невеличке мальовниче село Плєшкове (нині Плішки) Олександрівського району, де й пройшли перші дитячі роки майбутнього науковця. У 1941 році, після 6-го класу, навчання довелося припинити – Україну окупували фашистські загарбники. Родина перебралася до села Вершино-Северинівка (нині Северинівка Олександрівського району). Після звільнення окупованої території району на початку 1944 року батько був призваний до лав Червоної Армії, був двічі поранений і за станом здоров’я навесні 1945 р. демобілізований. На той час сімʼя вже переїхала до Єлисаветградки. Батько працював спочатку в колгоспі, а потім учителем початкових класів, і маленький Іван поновив навчання у 7-му класі. У 1946 році він дістав поранення під час необережного поводження із бойовим снарядом, яких чимало залишила по собі на полях запеклих боїв Друга світова війна. Травма потребувала тривалого лікування, Іван повернувся до школи аж за два роки. До того ж, 9, 10 і 11 класи закінчував щоразу у різних навчальних закладах – родина часто переїжджала, батька призначали директором шкіл у різних районах області.
Утім, Іван Ковальов ріс розумним і допитливим хлопцем, переїзди приносили знайомства з новими людьми, місцями і звичаями. Ще з юних років він відчував потяг до вивчення природничих наук, зокрема математики. Був товариським, працьовитим, активним у суспільному житті.
Студент Іван Ковальов в лабораторії електротехніки, 1952 р.
Для Івана Ковальова, вихованого в учительській сім’ї, професія педагога була і залишилася впродовж його життя однією з найблагородніших. У 1949 році він без тривалих роздумів обрав фізико-математичний факультет та відділення фізики Кіровоградського державного педагогічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1953 р. Навчався із захопленням. Впродовж третього та четвертого курсів був Ленінським стипендіатом. За час навчання в інституті проявив себе і як активний громадський діяч. Обирався членом та секретарем бюро комсомолу факультету, був редактором сатиричної газети «Блискавка». Тому не дивно, що після випуску він був запрошений в інститут на посаду асистента кафедри фізики, а у 1959 р. – обраний старшим викладачем цієї кафедри.
Ковальов І.З. – секретар бюро комсомолу факультету, 1952 р.
Ерудиція, комунікабельність, високий авторитет серед студентів і викладачів факультету та інституту, неабиякі організаторські здібності сприяли у 1961 р. призначенню виконувачем обов’язки, а у 1962-му – і обранню деканом фізико-математичного факультету, яким він керував до 1970 р.
Потреба у примноженні знань і наукового розвитку привела молодого вченого до навчання в аспірантурі НДІ педагогіки України, куди він вступив у вересні 1973 р. Його кандидатська дисертація «Вчення про симетрію в курсі фізики середньої школи» розкривала один із найновіших напрямків у розвитку як фізики, так і методики навчання фізики. Раніше вважалося, що фізика ядра та елементарних частинок надто складні для засвоєння учнями загальноосвітньої школи. Івану Захаровичу вдалося зламати цей стереотип. Основні положення, підходи і висновки про симетрію, важливу частину фізики високих енергій, були доведені до рівня можливого їх сприйняття і розуміння школярами. Як наслідок, новітні наукові досягнення були запроваджені до курсу фізики у середній школі.
Автореферат кандидатської дисертації І.З. Ковальова
У 70-х роках ХХ ст. у державі розпочався новий етап реалізації наукових здобутків і запровадження науково-технічного прогресу в життя, а відповідно в усі сфери діяльності людини. Актуальним стало завдання посилення ролі та розвитку інститутської науки. Це, в свою чергу, вимагало підготовки учительських кадрів нової наукової фундації. Засновники кафедри багато зробили для її становлення та розвитку. Проте реформа освіти 70-х років вимагала оновлення як структури, так і змісту, насамперед математичної та природничої складових. На фізико-математичному факультеті цю роботу очолив Іван Захарович, який у 1974 році був обраний завідувачем кафедри фізики.
З його приходом на кафедру розпочалися розвідки з визначення шляхів розвитку методики навчання загальної та теоретичної фізики, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, використання лазера у навчальному процесі з фізики, розв’язування олімпіадних задач, дослідження симетрії у шкільному курсі фізики, удосконалення фізичного експерименту та ін. Його тісні зв’язки з кабінетом фізики Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (ОІППО) привели до створення науково-методичного центру перепідготовки учителів з новітніх напрямків науки, техніки, методики навчання нових розділів фізики (напівпровідники, атомна та ядерна фізика, елементарні частинки, екологічні проблеми та ін.). Тоді ж І.З. Ковальов започаткував залучення науковців до роботи з обдарованою шкільною молоддю, забезпечив організацію та проведення олімпіад з фізики в школах районів та міст області, став незмінним протягом багатьох років головою журі обласних олімпіад з фізики, входив до складу журі Всеукраїнських олімпіад з фізики, залучався до проведення Всесоюзних олімпіад з фізики.
Відкриття обсерваторії фізико-математичного факультету, 1978 р.
Варто наголосити, що удосконаленню змісту курсу фізики у закладах загальної середньої та вищої освіти І.З. Ковальов приділяв особливу увагу не лише тому, що фізика є основою підготовки фахівців цієї сфери, а й тому, що вона є фундаментальною дисципліною для всієї природничо-математичної галузі, сприяє розвитку діалектико-матеріалістичного мислення учителів, формуванню інтегрованих уявлень про оточуючий світ і місце у ньому людини. Все це сприяло визнанню І.З. Ковальова як методиста високого ґатунку, висококваліфікованого експериментатора, фахівця і невтомного організатора освітнього процесу в Україні.
Академік Національної академії педагогічних наук Семен Устинович Гончаренко, провідний методолог педагогічної науки України, товариш та однодумець Ковальова, керівник його кандидатської дисертації, у 2008 році під час виступу на Міжнародній науково-практичній конференції сказав такі слова: «Без перебільшення можна стверджувати, що Іван Захарович Ковальов є гордістю фізико-математичного факультету, його символом, який уособлює постійне прагнення людини до вдосконалення, постійного творчого пошуку в ім’я суспільного прогресу і процвітання людства».
Відомий вчений, доктор педагогічних наук Олександр Іванович Бугайов, відвідуючи Кіровоград, завжди зустрічався з Іваном Ковальовим, вважав його непересічним вченим. Зокрема, коли він працював над своєю ґрунтовною працею «Методика викладання фізики в середній школі. Теоретичні основи» (за нею йому було присуджено науковий ступінь доктора педагогічних наук), то приїжджав особисто і три дні обговорював рукопис з Іваном Захаровичем. Говорив, що є з ким провести обговорення і у столиці, але це буде не так, як з Ковальовим.
Академік-секретар Національної академії педагогічних наук Олександр Іванович Ляшенко називав Івана Захаровича «методистом номер один з фізики високих енергій». У скрутних ситуаціях нерідко говорив: «Тут доцільно порадитися з Іваном Захаровичем».
Такі оцінки не є випадковістю, бо, самокритично оцінюючи результати власної діяльності на різних посадах, Іван Ковальов завжди дотримувався власної думки: «Я мало вірю в ум, я вірю в труд!». Висока ерудиція, постійне вдосконалення наукових знань дозволили йому на високому науковому і методичному рівні читати лекції з теоретичної фізики, проводити практичні та лабораторні заняття з теоретичної та загальної фізики, фізики твердого тіла, математичних методів фізики. Був висококваліфікованим викладачем і фахівцем не лише у галузі фізики, а й у теорії та методиці її навчання.
Секретар парткому І.З.Ковальов на загальноуніверситетських зборах співробітників, 1980 р.
Наставник та друг Івана Ковальова, директор Богданівської середньої школи І.Г. Ткаченко, говорив про нього: «Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей – тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм».
Один із авторів статті був свідком чисельних зустрічей Івана Захаровича з легендарним директором Павлиської середньої школи Василем Сухомлинським. Мова йшла про якість підготовки учителів природничих наук. Раніше таких фахівців директор школи запрошував із Полтавського педагогічного інституту, а після дискусії з Ковальовим фізиків та математиків стали брати з Кіровограда.
Відгуки про Івана Захаровича його учнів безкінечно захоплені. Їх можна узагальнити спогадами його студентів, нині завідувачки лабораторії молекулярної фізики Н.Г. Антонової та старшого лаборанта лабораторії спеціального фізичного практикуму, що його створив Іван Захарович, П.В. Сірика: «Іван Захарович Ковальов – природжений вчитель, мудрий наставник майбутніх учителів фізики, своїх колег. Читав теоретичну фізику. Не є секретом, що ця навчальна дисципліна є складною для опанування, вона вимагає постійної і копіткої праці і наполегливості, щоб опанувати її основи. Проте у нашого вчителя була власна доступна для сприймання авторська методика навчання досить високого теоретичного рівня фізичних основ у поєднанні з відповідним складним математичним апаратом. Іван Захарович завжди відзначався своїми переконливими інтелектуально насиченими доказами, простою аргументацією, чітким викладанням змісту програмних тем. Це якраз і допомагало навіть не дуже добре підготовленим з математики студентам отримувати на заняттях чи в ході консультацій чітке уявлення про фізичну суть мікросвіту через основні фізичні закони і теорії. Після його лекцій та практичних занять не залишалося незрозумілих моментів і питань».
Іван Захарович Ковальов із комісією в лабораторії методики фізики, 1983 р.
А ось іще один спогад учня Івана Захаровича, С.А. Бойчука, директора опорного навчального закладу «Богданівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені І.Г. Ткаченка»: «Випускників завжди вражало уміння Івана Захаровича досить легко і невимушено встановлювати контакт з аудиторією, тримати студентів у стані постійної уваги, що поєднується із творчою співпрацею. Він мав досить чітку і гарну дикцію, ніколи не підвищував голос. Досить уміло використовував набуті педагогічні уміння і навички поєднувати серйозні наукові висновки та узагальнення із почуттям гумору. Тоді стає зрозумілим ставлення студентів до занять, складних за змістом та науковістю навчальних дисциплін, які він читав, бо, крім усього, він завжди залюбки розповідав про цікаві невигадані історії із життя відомих учених і дослідників, згадував цікаві моменти із свого студентського життя, що безперечно зближувало і робило аудиторію і викладача однодумцями».
Іван Ковальов завжди пам’ятав своїх випускників – учителів фізики й математики, де б вони не працювали, часто з ними зустрічався. Започаткував постійні виїзні засідання кафедри в школи міст і районів області. Учителі Бобринця, Улянівки, Світловодська, Устинівки до цього часу пам’ятають лекції науковців кафедри, семінари й круглі столи в найвіддаленіших селах. Така була у нього вдача, завжди був у пошуку, завжди був з людьми.
Маючи надійних помічників і порадників – І.В. Попова, О.І. Мініна, Й.А. Захальова, Ф.Г. Овчаренка та інших – Іван Захарович створив школу підготовки науково-педагогічних кадрів молодшого покоління викладачів для кафедри. Такий підхід забезпечив якісне навчання і, відповідно, захист дисертаційних досліджень на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук В.І. Сірим, І.Ю. Ткачуком, О.В. Волчанським; кандидата технічних наук Л.О. Волковим, Ю.М. Мамонтовою, О.М. Царенком; кандидата педагогічних наук С.П. Величком, М.І. Садовим, В.П. Вовкотрубом та ін.
Зустріч із випускниками, 1982 р.
Загострене почуття справедливості та відповідальності були невід’ємними від вченого. За це його поважали викладачі, лаборанти, завідувачі майстернями, студенти. У 1979 р. він був обраний секретарем парткому інституту. На очолюваний ним партійний комітет інституту в той час покладалася відповідальність за всі ділянки багатогранного інститутського життя, що охоплювало освітній процес, виховання студентів, підготовку та розстановку викладацьких кадрів, зміцнення матеріально-технічної бази інституту, організацію громадської діяльності колективу інституту, спрямування професорсько-викладацького складу інституту на постійне підвищення професійного та ідеологічного рівня. В цей період він двічі обирався депутатом Кіровоградської міської ради, де очолював комісію з освіти. Неоціненна заслуга І.З. Ковальова та ректора Ф.Г. Овчаренка у зведенні семиповерхового корпусу № 4, де нині розміщені фізико-математичний факультет та факультет іноземних мов. Це дало змогу облаштувати чотири великі лекційні аудиторії; кабінети лекційного демонстрування, методики навчання фізики, ТЗН та астрономії; 8 лабораторій: механіки, молекулярної фізики, електрики, оптики, ядерної фізики, спецфізпрактикуму. За його ініціативи силами викладачів та співробітників кафедри була побудована астрономічна обсерваторія.
У 1981 р. І.З. Ковальов повернувся на кафедру завідувачем. Цього разу у співробітництві з І.В. Поповим пожвавилася робота з розроблення методики використання навчального гелій-неонового лазера у демонстраційному експерименті з оптики та квантової фізики. Спільно з С.П. Величком розв’язувалася проблема виготовлення елементарних голограм і голографічних решіток. В результаті дослідження було видано посібник для вчителів фізики «Лазер у шкільному курсі фізики» з грифом МОН України.
Стенд в лабораторії спецфізпрактикуму, яка носить ім'я І.З. Ковальова
Активізувалася роботи з науково-дослідними проектами, зокрема технологіями виготовлення напівпровідників (О.М. Царенко, І.Ю. Ткачук, В.І. Сірий, Л.О. Волков) та історії фізики (І.В. Попов). У цей час була оснащена науково-дослідним обладнанням лабораторія спеціального фізичного практикуму, де досі досліджуються процеси радіоактивного розпаду речовин, вивчаються властивості феромагнетиків, сегнетоелектриків, розглядаються основи спектрального аналізу, властивості напівпровідників, закономірності ефекту Холла, визначається постійна Планка та ін. Ця лабораторія нині називається «Аудиторія доцента І.З. Ковальова».
З великим натхненням та ентузіазмом Іван Захарович любив працювати з обдарованою молоддю, протягом майже чверті століття (з 1974 до 1998 рр.) готував учнів до Всеукраїнських учнівських олімпіад з фізики, був головою журі обласного туру цієї олімпіади.
За самовіддану працю І.З. Ковальов нагороджений орденом «Знак пошани» (1978 р.), медаллю «За трудову доблесть» (1970 р.), знаком «Відмінник освіти Української РСР». Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи Української РСР» (1980 р.). Він відзначений почесними грамотами МОН України, обласної та міської рад, громадських організацій.
І.З. Ковальов виховав двох синів – Олександра та Сергія. У його трудовій книжці зазначено: студент, асистент, старший викладач, доцент, декан, завідувач кафедри фізики, секретар парткому Кіровоградського педагогічного інституту. За цими словами – по-справжньому яскраво прожиті роки людини, якою пишаються його учні і послідовники, з якої беруть приклад для самовідданого служіння вчительській справі й освітянській галузі.
Доктор педагогічних наук, професор кафедри фізики та методики її викладання С.П. Величко
Доктор педагогічних наук, завідувач кафедри теорії і методики технологічної підготовки,
охорони праці і безпеки життєдіяльності,
професор М.І. Садовий