Дякуємо і пам’ятаємо – 33 річниця Чорнобильської катастрофи

Говорять, що час стирає біль. Але наслідки Чорнобильської аварії ми будемо відчувати щонайменше кілька сотень років. В нашій пам’яті назавжди закарбувалося 26 квітня 1986 року, як день перестороги щодо відповідального використання мирного атому, День скорботи за жертвами Чорнобильської трагедії.

Відразу після вибуху виникла пожежа та радіоактивна хмара високої потужності. На ліквідацію наслідків катастрофи було задіяно близько 240 тис. Вони – це військовослужбовці та пожежники, які, незважаючи на величезні дози радіації, свідомо йшли на ризик, адже розуміли, що якщо не вони, то наступним етапом трагедії може стати сильний водневий вибух.

Серед працівників Центральноукраїнського педагогічноо університету імені В. Винниченка також є ті, хто взяли на себе відповідальність ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС. Це Борисенко Юрій Миколайович та доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри музичного мистецтва і хореографії Черкасов Володимир Федорович. Їм ми висловлюємо повагу та безмежну вдячність.

Борисенко Ю.М., що нині працює охоронцем, згадує:

«Мені в той час було 23 роки. За професією я інженер-ядерщик, на той час я був кадровим офіцером. Наші війська, обслуговували ядерні боєприпаси. Саме тому, мене, як спеціаліста, туди і направили. Це сталося через рік після катастрофи, у 1987 році. Наше завдання полягало в ліквідації наслідків аварії, зокрема «жовтого» лісу. Я пробув у зоні відчуження 71 день. Після того як набираєш дозу радіації, через кожні три місяці, на зміну відправляють нову людину.
Ще через рік, вже у 1988 році, я повернувся для роботи на базі матеріального забезпечення, що знаходилася за 500 м від четвертого реактора, який в той час вже закрили «саркофагом».»

На питання «як найкраще захиститися від шкідливого впливу радіації», говорить:

«Найкращий захист - це протигаз або респіратор типу «Пелюстка». Але проблема в тому, що ядерна реакція іде доти, доки ядерне паливо не пройде повністю всі стадії розпаду. Його можна тільки прикрити або відгородитися. Це триватиме щонайменше, років триста - чотириста. Хочеться вірити, що на долю майбутніх поколінь ніколи не випаде таке техногенне лихо.»

Сьогодні ми повною мірою розуміємо, наскільки велику і масштабну справу зробили ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи. Їхній подвиг ніколи не піддасться історичному переосмисленню – вони зробили це в ім’я людства, яке не може, просто не має права, забути про це. І у перших рядах ліквідаторів стояли ветерани внутрішніх військ. Тридцять третя роковина Чорнобильської катастрофи стала ще одним приводом замислитися над глобальними проблемами.