«Університет для мене - це все!», зізнання декана факультету історії та права
Доброго дня! Нещодавно, Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка відсвяткував своє 95-річчя.
А зараз, журналісти «Університетського меридіану» підготували для вас святкові несподіванки та зізнання від деканів факультетів. Раніше ви читали більше про життя декана факультету філології та журналістики доцента кафедри української мови, кандидата філологічних наук - Людмили Петрівни Кричун, а сьогодні, ви маєте можливість прочитати історію декана факультету історії та права, кандидата історичних наук, доцента — Лариси Мартіївни Філоретової!
Наша журналістка поспілкувалася і ось що дізналася...
- Доброго дня, Ларисо Мартіівно! Дразу перше питання до вас: Ви закінчували саме Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка?
- Ні. Я закінчила КНУ ім.Т. Шевченка у 1983 році. Та прийшла працювати в КДПУ ім. В. Винниченка. І вже 33 роки працюю на одному місці.
- Добре, а яку роль КДПУ ім. Винниченка відіграє у вашому житті?
- Все моє свідоме життя пройшло в цих стінах. В цьому університеті (тоді ще педагогічному інституті ім.О.С. Пушкіна ), я зустріла своє кохання і створила сім’ю. Пі час роботи в університеті в мене народилось двоє доньок. Обидві закінчили КДПУ ім.В. Винниченка (факультет іноземних мов) одна на денній формі, інша на заочній. Тут я захистила кандидатську дисертацію. Власне кажучи університет для мене - це все.
- Що ви можете розповісти про студентів (за роки роботи в університеті)?
- Студенти в перші роки моєї праці - більшість моїх друзів. Тому що, коли я прийшла працювати, перші курси були зі мною одного віку, а деякі, навіть доросліше (хлопці після арміі). Ми підтримуємо спілкування ,часто зустрічаємося. І кожні 5 років всі разом. Це - як традиція. Ми в курсі справ кожного з нас. Підтримуємо один одного, допомагаємо.
А молоде покоління, трішечки інше, але скажемо так, дає нам змогу бути завжди молодими, завжди бути в тонусі,бути в курсі всіх подій світу.
Студенти у нас їздять взимку в Буковель, Чернівці тощо, культурно розвиваються та дуже активні.
- А пам`ятаєте, чи траплялися казуси за роки вашої роботи?
- Чесно кажучи, вони трапляються кожного дня. Зараз всі і не пригадати. Один з не кращих випадків - це коли рідні одного хлопця з села приїхали поглянути, як вчиться їх син. Але те, що вони почули їх не порадувало. Сказали рідним, що він вже як 2 роки відрахований. Він ці 2 роки кожні вихідні їздив додому,брав гроші ,їжу і їхав в місто.
Ще був випадок, вже кращий. Коли студент прийшов на залік не знаючи нічого. Казав що декілька днів назад гуляв у парку та зустрів дівчину. Вони закохались. І за цю щиру правду йому поставили залік. Ось, навіть таке в нашому університеті бувало. Ще багато чого,але ж за скільки років всього не пригадаєш, і так швидко не розповіси.
Журналіст Олексєєнко Діана
Інформацію надано медіа групою "Університетський меридіан"