Зустріч з Богданом Несином

У такі неспокійні для України часи є дуже мало часу на радість, але це лише об’єднує українців, робить нас сильнішими і з кожним днем загартовує. Та найважчий тягар впав на сильні плечі українських чоловіків. Вони, не покладаючи рук, охороняють нашу державу, роблять все, щоб вибороти мир в Україні. Вони звикають жити далеко від своїх дружин, дітей, матерів та батьків. І дуже багато таких воїнів геть зовсім молоді. Ще ніби вчора вони переймалися типовими для юнаків проблемами, раділи життю, а тепер вони готові боротися з ворогом, хоча їм трохи більше (а інколи і менше) двадцяти років. Один із таких відважних хлопців завітав на факультет іноземних мов і розповів, як то воно жити, коли над головою свистять кулі.

Богдан Несин – двадцятидворічний юнак, який має достатньо мужності захищати країну зі зброєю в руках. Вже більше ніж півроку він обороняє українську територію від терористів із ДНР та ЛНР, які зазіхнули на територію України, несучи хаос, розруху та горе. Крім того він ще й студент факультету іноземних мов. Юнак спочатку згадав як він наважився поїхати захищати Батьківщину. Він не сказав батькам, на який крок наважився і лише через кілька тижнів вони дізнались про це. Звісно ж мати прохала сина повернутися, але він переконав її, що цей крок був зважений і потрібний. Мати звісно ж підтримала вибір свого сина. Потім була розповідь про побут в польових умовах, адже він кардинально відмінний від того, який більшість людей має. Також він згадав своїх товаришів по службі. У них не має звертань за статутом, а 60-річні розмовляють з 18-річними на одному рівні, звертаючись по імені, адже немає місця на війні для таких дрібниць.

Студенти задавали питання протягом розмови, наприклад, чи вистачає їм продовольства, чи є все необхідне обмундирування та екіпіровка і тому подібне. Богдан відповів, що крім держави їм дуже сильно допомагають волонтери, які часто допомагають та виручать їх, а також згадав про вдячних місцевих жителів, які привозять воду, продукти харчування та інші необхідні речі. Згадав хлопець, коли вперше атакував та відбивав позиції ворога, як провів день народження в окопі, де замість привітань чув вибухи та свист куль. Не забув юнак і про тих товаришів по службі, які віддали життя за мирне небо над Україною. У свої двадцять два роки Богдан вже побачив і війну, і смерть, але він готовий боротися далі, адже не можна дати ворогові знищити свою Батьківщину.

Весь час студенти слухали гостя, адже було важко й на секунду відвернути увагу від такої щирої та шокуючої розповіді. Ми побажали Богдану удачі, а він в свою чергу дав нам настанову вчитися. Ми зрозуміли, що допоки такі відважні чоловіки готові захищати нашу країну, нам нічого боятися!

Олександр Тихолаз
34 група 308 підгрупа
факультету іноземних мов

Інформація надана Ректоратом.