Полтавський вітер над Кропивницьким

От уже який рік над Центральноукраїнським державним педагогічним університетом імені Володимира Винниченка віє вітер із Полтавщини. Інколи це веселий і безтурботний легіт, що жене студентську хвилю коридорами семиповерхового корпусу по вулиці Шевченка. Інколи це справжня буря, що стрясає шибки у вікнах і гнівно грюкає дверима в аудиторіях. Але в будь-якому разі цей вітер — це синонім життя, що вирує понад тридцять п’ять років на факультеті іноземних мов. І ім’я цього вітру — Олександр Білоус.

Ні, не так. Ім’я цього вітру — професор Олександр Миколайович Білоус, випускник Берлінського університету імені братів Гумбольдтів, кандидат філологічних наук, професор кафедри перекладу, прикладної та загальної лінгвістики Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, почесний професор Ульмського університету (Німеччина), Заслужений працівник освіти України. Лише намисто цих регалій дозволяє по-справжньому оцінити масштаб, наполегливість, хватку, старанність, прагнення змін та електричне бажання діяльності, що все життя супроводжують простого сільського хлопця, котрий хоч і народився шістдесят п’ять років тому в нашій Малій Висці, але насправді виріс душею і тілом на берегах Хоролу в Полтавській області та за правом може вважатися яскраво вираженим представником полтавського менталітету і характеру.

Саме цей характер, вигартуваний не в останню чергу строгим вихованням батька, педагога-географа і фронтовика, що трудився на освітянській ниві уже в далеких п’ятдесятих, і доброю вдачею матері, вчительки калиново-солов’їної мови, дозволив Олександрові Білоусу успішно закінчити школу, поступити в Київський інститут іноземних мов, ввійти там до когорти найкращих студентів, бути відібраним до навчання в Берлінський університет імені братів Гумбольдтів, успішно закінчити його, повернутися з НДР на батьківщину, захистити кандидатську і здійснити підйом кар’єрними східцями факультету інмов.

Скажемо трохи більше. Олександр Білоус — капітан запасу високомобільних десантних військ. Але далі — ні пари з вуст. Нехай цей факт створює легкий флер та ореол утаємниченості навколо імені декана факультету.

Бурхливе прагнення діяльності Олександра Миколайовича — це те, що вигідно вирізняє його як керівника, що ним він є от уже понад двадцять років. Завдяки його ініціативам життя на факультеті — це не тиха вода, а стрімкий гірський потік. Чого тільки вартий досвід проведення щорічних серйозних міжнародних конференцій мовників (і в першу чергу, перекладачів) протягом останніх п’ятнадцяти років. Адже більшість вишів України працюють за дворічною схемою, і тільки Кропивницький викладається на повну котушку власних можливостей щорік.

А це ж тільки маківка айсберга. На рахунку Олександра Білоуса близько півтори сотні наукових публікацій в українських та закордонних часописах, багато десятків годин послідовного перекладу та шушутажу, організаторський супровід значного покращення матеріально-технічного стану факультету, який, скажімо, може похвалитися унікальною лінгвістичною комп’ютерною лабораторією, що за своїм програмним забезпеченням дасть фору не одному (sic!) столичному вишу. Про гроно ліцензійних програм, установлених на робочих станціях взірцевої аудиторії 611, він може говорити тривалий час, а самий лише перелік назв торгових марок SDL Trados, memoQ, Déjà Vu, Across, CLAT (які в масштабах України вперше з’явилися в навчальному процесі майбутніх перекладів саме тут!) скаже справжньому фахівцеві значно більше, ніж може здатися з першого погляду. Саме за часів декана Білоуса на факультеті відкрили дві нові передові спеціальності: «Переклад» та «Прикладна лінгвістика». І навіть така скромна затія як факультетська студентська газета «Іноземник» нізащо не з’явилась би на світ, якби не невгамовне прагнення змін і бажання втягувати в ці зміни всіх навколо.

Запорукою успішної діяльності Олександра Миколайовича Білоуса на освітній, науковій та адміністративній нивах є його вміння налагоджувати контакти. А й справді — на мапі германістів України Кропивницькому вдається посідати незвично помітне місце як для пересічного обласного центра країни. Спитаєте чому? Так справа в тім, що той самий полтавський вітер, про який метафорично мовилося на початку, захопив у свій вир не тільки Кіровоградщину, а й усі інші регіони. Олександрові Білоусу пощастило знайти однодумців повсюди. Його добре знають на всіх німецьких кафедрах усіх університетів України, його добре знають у професійних об’єднаннях знавців мови Ґете і Канта (Асоціації германістів України та Всеукраїнській спілці викладачів перекладу), його добре знають у дипломатичних установах Німеччини та Австрії і в багатьох німецькомовних вишах. За прикладами далеко ходити не треба. Наприклад, у стінах наукової бібліотеки ЦДПУ вже кілька років як веде повноцінну діяльність Австрійська бібліотека, що прихистила особисту книжкову колекцію видатного австрійського дипломата Бернгарда Штільфріда! І це лиш невеликий приклад розгалуженого плетива професійних зв’язків, управно створеного Олександром Білоусом. (Про такі «дрібнички» як Інформаційний центр ЄС або ліцензований Мовний центр можна навіть і не згадувати.)

Ну, і було би несправедливо не згадати про сім’ю. Адже запорукою успіхів абсолютно будь-якої людини є її домашня фортеця, за мурами якої можна спокійно перечекати всі злигодні і турботи. Вітер, який не дає байдикувати факультету і який успішно віє над усією країною, ще в Німеччині захопив та закрутив у своєму вирі й дівчину з далекого Байкалу. Ольга Іванівна Білоус — надійний друг, опора, порадниця і колега Олександра Миколайовича, яка вміє підтримати в нелегку хвилину, яка вміє знайти підходяще слово в потрібну хвилину і завжди знає, як спрямувати невичерпну енергію свого чоловіка в потрібне річище. Білоуси пишаються двома синами, радіють онучкам і життю. Тож радіємо разом із ними!

Колектив факультету іноземних мов ЦДПУ ім. В.Винниченка щиро вітає вельмишановного Олександра Миколайовича Білоуса з визначною датою – 65-річчям! – і зичить йому міцного здоров’я, сімейного щастя, творчої наснаги та нових вершин, підкорювати які ніколи не рано і ніколи не пізно. З роси і води!