9 листопада – День української писемності та мови
Наша сьогоднішня іменинниця – Мова – має свої радости і печалі, невичерпні багатства й викрадені чи понищені мовостатки. Має вона й свої секрети, які довіряє тільки найвірнішим своїм прихильникам, які все життя присвятили служінню Слову.
Найвідоміші мовознавці (до речі, далеко не завжди вони були етнічними українцями: згадаймо хоча б Агатангела Кримського, Олену Курило!) посвячені в найсокровенніші таємниці нашої мови, а от пересічні її носії так мало знають про самобутні риси свого духу, закріпленого в особливому звукові, в неповторному слові, в гнучкій синтаксичній конструкції, яка не властива мовам іншим...
Найвідомішим, мабуть, фактом про українську мову є її милозвучність. Саме за евфонічністю учасники Лінгвістичного конгресу в Швейцарії відвели їй друге місце після італійської, а за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, можливостями словотвору, синтаксичною гнучкістю 1934 року в Парижі її визнали третьою після французької та фарсі. Хтось знає і той факт, що в українській найбільше слів на літеру П, а найменше – на Ф; що найчастотнішим є слово І (так-так – сполучник і!), яке, ймовірно, віддзеркалює наше прагнення єднатися, а не розбігатися, приєднувати, долучати, а не відштовхувати. Звук [і] так часто трапляється в українських словах, що надав мові особливого забарвлення – ікавізму. Як же мені хочеться, щоб і непричетні до вивчення мови носії знали, що наша мова за цією ознакою по-сестринськи поєднується з серболужицькою, сербською, польською і чеською! Що цей звук на денці свого звучання зберігає праслов'янський дифтонг [іе], що позначався літерою ять, і праслов'янські носові голосні, що позначалися юсом великим, і найдавніші слов'янські голосні О, Е, які в закритому складі породили [і], і навіть давній И, який наша мова здебільшого перетворила в новий український И, у сполучнику перетворився в [і]! Хіба не лінгвістичний детектив?!
Кажуть, що любов – річ химерна: люблять не за щось, а тому, що люблять. А мені хочеться, щоб любов до мови породжувала бажання пізнати її; а пізнавши, хай полюбить її і той, хто не знав до цього такої сокровенної любові!
***
Якщо ви любите смарагдові ліси і кучеряві гаї, якщо ваша душа час від часу прагне простору широкополих полинових степів, якщо вам затишно під банею бездонного блакитного неба, яке від небокраю до виднокола, від обрію до овиду Божою ласкою прихилене над твоєю Батьківщиною, – то 9 листопада ваше свято...
Коли у вас тепліє в душі від почутого татусю, бабусю, від такого трепетного дружино, братику; від довірливого колего, подруго; від інтимного кохана, люба; від таких прадавніх наших найменувань Михайлику, Христинко, Богданку, Олесю, – то 9 листопада ваше свято.
Якщо ваше око в кожному друкованому слові шукає свічечку літери і чи ї, усміхнений серпик букви є, грайливо-задерикуватий апостроф, – то 9 листопада ваше свято.
Коли вас подразнює кожне дякую і будь ласка, українська пісня й українське Г, коли ви готові відмовити цілому народові в його мовній особливості, – то 9 листопада може стати особливим днем для вашої душі, яка раптом відчує потребу зрозуміти: чому, через кого, коли і за що ви знелюбили саме мою (а може, й вашу?) мову...
Якщо є народ, який є Народом, Нацією, то він шанує свою душу, яка явилася світові у його Слові!
Вітаю вас, друзі, поєднані перевеслом української мови!
Доцент кафедри української мови
Ольга Крижанівська
- Інформацію надано факультетом української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій