До Дня пам’яті та примирення в Україні та Дня Перемоги у Другій світовій війні бібліотека висвітлює книжкові експозиції: «Пам'ятаємо загиблих, шануємо живих», «Пам’ятати довіку» (до Дня пам’яті та примирення).
Читачі мають змогу ознайомитись із книгами та періодичними виданнями, які висвітлюють Україну в роки Другої світової війни, також відтворюють боротьбу українців проти фашистської навали.

В межах циклу «Мистецтво в культурі минулого» універсальний читальний зал підготував виставку «Мистецтво бароко». Стиль бароко народився в Італії, але з часом під його вплив потрапила майже вся Європа. Йому притаманне прагнення до величі, пишноти, поєднання реальності та ілюзій. Найяскравішими представниками живопису епохи бароко були такі майстри, як Караваджо, Рембрандт, Рубенс, Ван Дейк, Веласкес. Всі вони цікаві по-своєму, у кожного свій стиль, своє бачення світу і мистецтва.

В межах циклу «Мистецтво в культурі минулого» універсальний читальний зал підготував виставку «Мистецтво епохи Відродження». Відродження, або Ренесанс – це перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу. Розпочалася вона в Італії у XIV столітті, в інших країнах – у XV, і тривала до кінця наступного століття. Епоха Відродження - це одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, синонім особистої свободи, досконалості у мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі – італійський художник XVIстоліття, учень Мікеланджело і автор книги «Життєписи найзнаменитіших живописців, ваятелів і зодчих». Запрошуємо завітати до універсального читального залу і ознайомитися з роботами найвідоміших митців епохи.

Творчий світ пристрасті і грації до Міжнародного дня танцю відтворює книжкова експозиція «Магія добра і краси». Перед читачами постане таємнича загадка танцю, його чарівні виконавці. Найвидатніший танцівник ХХ століття – божественний Серж Лифар, якому Шарль де Голль тричі пропонував прийняти громадянство Франції, але Лифар бажав назавжди лишитись українцем, так не станцювавши жодного разу на Батьківщині. Нині його ім’я носить Київська муніципальна академія танцю, про яку мріяв у далекій Франції. Розкриються також інші його захоплення – живопис, книгозбирання.