СПЕЦИФІКА ПЕДАГОГІЧНОЇ СПРАВИ В ПОГЛЯДАХ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Дарія Кіслінська

(студентка 2 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація: стаття розкриває сутність поняття педагогічної професії, яка перш за все полягає в любові до людини, захоплення нею, її досягненнями. Виховання підростаючого покоління – нелегка справа, тому є ряд вимог, яким має відповідати справжній учитель.

Ключові слова: учитель, виховання, любов до дітей.

Постановка проблеми: Педагогічній професії відводиться чільне місце в суспільстві. На вчителя або вихователя покладена відповідальність за гармонійний розвиток та виховання дітей. Василь Олександрович Сухомлинський створив досконалий образ педагога не тільки у своїх працях, але й власним прикладом демонстрував майстерність у навчанні та вихованні підростаючого покоління. Сьогодні знову постає питання про специфіку педагогічної справи у зв’язку з освітньою реформою, а саме із запровадженням Нової української школи. Ці зміни є приводом для перегляду тих якостей, якими має володіти сучасний педагог.

Аналіз досліджень. Окремі аспекти підготовки майбутнього вчителя до педагогічної діяльності висвітлюються у працях А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, І. А. Зязюна, А. І. Кузмінського, В. Л. Омеляненка.

Мета статті – проаналізувати погляди В. О. Сухомлинського на специфіку педагогічної справи.

Виклад основного матеріалу. Професія вчителя – постійне проникнення в складний духовний світ людини, бачити її в процесі становлення. Слід пам’ятати, що саме від педагогічного уміння , майстерності, мудрості залежить подальша доля, розум, здоров’я, характер вихованця, його місце і роль у житті [5, 7].

Педагогічна праця за своєю природою – повсякденне спілкування з дітьми, що поглиблює любов до людини, віру в неї [3, 32]. Якщо контактування з колективом викликає дискомфорт – ви не створені для педагогічної професії [5, 9]. Навчитися любити дітей не можна ні в якому навчальному закладі, ця здатність формується в процесі участі людини в громадському житті та відносинах з оточуючими [3, 32].

Специфіка педагогічної творчості обумовлена тим, що об’єктом її праці є дитина. Кожен вихованець – своєрідний світ думок, поглядів, почуттів, переживань, інтересів. Учитель має знати цей духовний світ. Педагог повинен стати другом дитини, пройнятися її поглядами, переконаннями, переживати разом з нею радощі та тривоги. Завдяки цим зусиллям учень стане щирим [3, 36]. Василь Олександрович говорив, що тільки той зможе стати справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що сам колись був дитиною [4, 11].

Дитинство – важливий період життя. Від того, як воно минуло, що залишило відбиток у серці та розумі дитини, залежить те, якою людиною вона стане. У дошкільному та молодшому шкільному роках відбувається формування характеру, мислення, мови дитини [4, 14]. Оволодіння знаннями повинно давати дитині радість і повноту духовного життя. Джерелом, що живить дитячу любов до знать, є висока інтелектуальна культура вчителів [3, 44]. Слово вчителя займає важливе місце серед найголовніших інструментів впливу на школяра [5, 6]. Учитель – перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра [3, 50].

Поряд з навчанням учителю не варто забувати про відпочинок вихованців. Антон Семенович Макаренко говорив, що якщо ми всі граємо в «ігри», то чому, коли справа торкається дітей – так лише серйозність, навчання та мораль? Він радив те, щоб гра завжди була присутньою в дитячому колективі [2, 12]. З цього приводу писав польський педагог Януш Корчак. Раніше люди думали так: робота потрібна, навчання потрібне, а відпочинок, розваги – це немов нагорода. Зараз суспільство поважає і працю, і відпочинок, і навчання, і розваги, але важко сказати, що – праця, а що – відпочинок. Один читає книгу й думає, що працює, а для іншого – дозвілля. Кожен працює та відпочиває по-своєму [1, 245].

Виховання у дитини бажання вчитися дитини певною мірою залежить від учителя. Яким має бути відмінний педагог? Перш за все – людиною, яка любить дітей, вміє дружити та знаходити спільну мову з ними. По-друге – повинен добре знати той предмет, який викладає. Хороший вчитель завжди знає більше, ніж те передбачає програма школи. По-третє – тим, хто знає педагогіку та психологію, тому що працювати з дітьми без знань з науки про виховання неможливо.

Відразу постає питання: де знайти людину з таким всебічним розвитком? Василь Олександрович Сухомлинський вважав, що хороші люди навколо нас, але їх треба вміти шукати [3, 50]. Антон Семенович Макаренко стверджував, що педагогів потрібно виховувати, а не тільки давати їм належну освіту. Яку б освіту не давали педагогу, якщо його не виховувати, то можна покладатися лише на його талант [2, 10].

Василь Олександрович зазначив, що працювати потрібно так, щоб до 60-річного віку бути здоровим та життєрадісним, адже справа вчителя – це постійна робота серця та нервів, щогодинне втрачання величезних душевних сил. Володіння собою у змінних ситуаціях є запорукою успіху діяльності педагога. Саме невміння правильно гальмувати щоденні й щогодинні збудження виснажують серце. Який вихід із ситуації запропонував сам Василь Олександрович? Перш за все знати особливості свого здоров’я, крім того – своєї нервової системи. Так як нервова система людини є гнучкою, учителю потрібно вміти довести цю гнучкість до ступеня мистецтва влади над емоціями. Одним з найдієвіших способів позбутися нервового напруження педагог назвав гумор. Веселого та бадьорого вчителя діти поважають завжди. Уміння без злісно висміяти негативне, жартом підтримувати та заохочувати позитивне – важлива риса гарного вчителя. Оптимізм, віра в людину – невичерпне джерело творчої енергії, нервових сил, здоров’я вихователя і вихованців [5, 15, 18].

Доброзичливість – ще одна важлива риса характеру, яка має бути притаманна справжньому педагогу. Вона має виявлятися в особливому ставленні до дітей – як до власних синів чи доньок. Крім того, доброзичливість учителя – це уміння застерегти школярів від помилкових кроків. Цю властивість потрібно виховувати, а виховується ця риса тільки тоді, коли вона взаємна – учитель бажаю добра учню, а учень – учителю в атмосфері великої емоційної культури [5, 22].

Висновки. На думку В. О. Сухомлинського, специфіка педагогічної праці полягає в тому, що об’єктом її праці є дитина. Одне з найголовніших завдань учителя – проникнути в складний духовний світ дитини, стати для неї справжнім другом, а найголовніше – любити її.

Сьогодні перспектива дослідження питання з підготовки майбутніх педагогів є актуальною, особливо у зв’язку з освітньою реформою в нашій державі. Не тільки вітчизняні, але й зарубіжні педагоги послуговуються порадами Василя Олександровича щодо того, якими педагогічними якостями має володіти кваліфікований фахівець.

Бібліографія

1. Корчак Я. Педагогическое наследие / Я. Корчак // Педагогическое наследие. – 1991. – с. 243–247. – Режим доступу: https://knigism.net/view/74151

2. Макаренко А. С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта / А. С Макаренко  // М.:Академия педагогических наук РСФСР. – 1950. – С. 10–12.

3. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський . Твори в 5-ти т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т. 4. – С. 32–50.

4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5-ти т. Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 5–279.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / Сухомлинський В. О. // К.: Радянська школа, 1988. С. 5–22.